20
Українськi народнi казки
Iван зрадiв: узяв тихенько шаблю й хоче рубати змiя. Але думає собi:
«Одну голову вiдiтну, а шiсть ще зостанеться. Змiй прокинеться одразу i
знищить мене!»
Вхопив сiдло й вуздечку i побiг до татоша. Розповiв, що сталося в
пивницi.
— Дуже добре ти зробив, що не чiпав шарканя. Ти би його не вбив.
Давай сюди сiдло!
Кiнь фукнув, i з сiдла вся iржа пропала, а появилося дорогоцiнне ка-
мiння.
— Сiдлай мене й тiкаймо! Осiдлав Iван татоша.
— Но, куди йдемо?
— Не питай. Чимскорiше маємо вибратися звiдси! Пiднявся кiнь. Ле-
тiв, летiв, i зрештою, у темному лiсi спустився на землю.
— Но, Iване, тут, у цьому лiсi, є дикий кабан. Уважай, бо дикуна
мусимо забити. В його головi — живий заєць, i того треба вбити, а у зайця
в головi дiамантова шкатулка, i в тiй шкатулцi сiм жукiв. У тих жуках i є
сила шарканя. Якщо ¨ıх вб’ємо, вiн утратить мiць. Дивись, бiжить на нас
дикун...
Глянув Iван: дикун величезний, а iкли, як шаблi. Роззявив пащу й же-
неться на них... Кiнь пiдхопився у повiтря, й, коли п’ятою ногою вдарив
кабана в голову, той лише простягся.
Iван шаблею розколов йому голову, а звiдти нараз вихопився заєць.
Iван на коня. Кiнь наздогнав зайця й ногою вбив його.
Тодi Йван спокiйно злiз iз свого татоша, розтяв зайцевi голову й вий-
няв дiамантову шкатулку. А в шкатулцi жуки дзижчали, як мотор.
Iван розглянувся й побачив плескуватий камiнь. Поклав шкатулку на
той камiнь, а другою брилою так гепнув, що iз жукiв i слiду не стало!
— Но, можемо спокiйно вертатися,— каже йому кiнь. Iван сiв на коня
й прилетiв у палац.
Дивиться — серед двору змiй ледве повзе, на ноги звестися не може.
Коли Iван приступив до нього, той жалiсно сказав:
— Гей, Iване, знищив ти мене, вiдiбрав мою силу.
— Не лише силу, а й життя твоє вiзьму, й царiвну заберу.
— Iване, все бери, що маю: золото, срiбло, дiаманти,— тiльки життя
менi лиши! Я ж тебе не вбив...
— Нi! Тут тобi смерть! — Ухопив шаблю й усi сiм голiв повiдрубував.
Змiєва кров до колiн на дворi текла...
Iван зайшов у палац i каже принцезнi:
— Можемо збиратися додому. Вiльна путь!
Дiвчина не вiрить. Глянула через вiкно, а надворi повно кровi.
— Йой, Iванку, понеси мене до мого нянька!
Достарыңызбен бөлісу: