Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів
жүктеу/скачать 1,22 Mb. Pdf көрінісі
|
Синдроми в кардіології
- Бұл бет үшін навигация:
- Кардіоміопатії
| Хронічний міокардит
Міокардіофіброз Наслідком будь-якого міокардиту є міокардіофіброз (міокардитичний кардіосклероз). З огляду на те, що хронічний міокардит досить рідко загострюється, не завжди легко провести чітку грань між хронічним міокардитом та міокардіофіброзом. Наслідком гострого дифузного міокардиту може бути виражений міокардіофіброз, що веде до збільшення розмірів серця (частіше – помірному, рідше – значному), тобто до кардіомегалії. Як суб’єктивні, так і об’єктивні ознаки міокардіофіброзу обумовлені розвитком застійної серцевої недостатності, порушеннями ритму та провідності. Виразність кардіомегалії та швидкість прогресування серцевої недостатності залежать від важкості міокардиту, що викликав міокардіофіброз. При постановці діагнозу важливу роль грає анамнез: перенесений у минулому гострий міокардит. Клінічна картина хронічного міокардиту в період загострення захворювання нагадує клініку гострого міокардиту, а в період ремісії – клініку міокардіофіброзу. На ЕКГ: ознаки гіпертрофії окремих камер серця, дифузні зміни міокарду (зниження амплітуди зубця Т, ізоелектричність зубця Т), порушення ритму та провідності серця. Можливе зниження вольтажу зубців ЕКГ. ЕхоКГ виявляє дилатацію порожнин серця, гіпертрофію, зменшення ФВ, збільшення КДО, КСО ЛШ, дифузний гіпокінез, пролабування стулок МК, мітральну та трикуспідальну регургітацію. Лише ендоміокардіальна біопсія може підтвердити діагноз хронічного міокардиту. Кардіоміопатії Кардіоміопатії в широкому розумінні слова (за визначенням ВООЗ) – це хвороби міокарда, пов’язані з порушенням функції серця. Терміном «кардіоміопатія» називають також первинні ізольовані ураження серцевого м’язу невідомої етіології з розвитком кардіомегалії, важкої застійної серцевої недостатності та складних порушень серцевого ритму та провідності. жүктеу/скачать 1,22 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|