Українські народні казки

208
Українськi народнi казки
Вiн iде та йде, та так схотiлось пити йому... Коли це найшов криничку.
Тiльки що став пити воду, та якось об цебрину й розбив те яйце-райце.
Як узяв скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться вiн за тим
скотом, то що з того боку пiджене, на другий розiйдеться... Кричить
бiдолаха — нiчого сам не зробить! Коли це iде до нього змiя й каже йому:
— Що ти менi даси, чоловiче, як я тобi скот цей вжену в те яйце?
А вiн ¨ıй каже:
— А що тобi дати? Вона йому каже:
— Даси те, що без тебе стало дома? А вiн каже:
— Дам!
Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, залiпила славно
яйце i дала йому в руки.
Вiн приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив вiн об
поли руками:
— Це ж я тебе, сину, вiддав змi¨ı!
Ну, ото журяться вони з жiнкою, а далi кажуть:
— Нема що робити, журбою не поможеш! Якось треба жити.
Погородив вiн загороди великi, розбив те яйце, випустив скот i заба-
гатiв.
Живуть вони, аж поки син пiдрiс. От син i каже.
— Це ви мене, тату, вiддали змi¨ı. Ну, дарма, якось буде! От вiн зараз
i пiшов до змi¨ı.
Приходить до не¨ı, а вона йому каже:
— Зроби менi троє дiл та й пiдеш собi додому, а як не зробиш, то я
тебе з’¨ıм!
А коло ¨ı¨ı хати був великий луг — скiльки оком зглянути! Так вона
йому каже:
— Щоб ти за одну нiч отой луг викорчував, i щоб там iзорав, i пшеницi
насiяв, iзжав ¨ı¨ı, в скирти поклав i щоб в ту нiч з тiє¨ı само¨ı пшеницi менi
паляницю спiк: поки я встану, щоб вона на столi лежала.
Вiн iде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, i
в тiм стовпi була змi¨ıна дочка замурована. Вiн приходить сюди та й плаче.
А дочка його питається:
— Чого ти плачеш? А вiн каже:
— Як же менi не плакати, коли змiя загадала таке, що я нiколи його
не зроблю, а вона сказала, щоб за одну нiч зробив.
Вона його питалась:
— А що ж там?
Вiн ¨ıй i розказав. Вона йому каже:
— Як вiзьмеш мене за жiнку, то я тобi все зроблю так, як змiя казала.
Вiн каже:
kazka.in.ua

Яйце-райце
209
— Добре!
Вона йому каже:
— Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змi¨ı
паляницю.
От пiшла дочка змi¨ı до того лугу та як свисне: той луг трiщить, лущить
— на тiм мiсцi ореться, пшениця сiється...— до свiту спекла паляницю,
дала йому. Вiн принiс до змi¨ı в хату i поклав на столi.
Змiя прокинулася, вийшла в двiр та й дивиться на той луг, тiльки сама
стерня та скирти стоять. Тодi йому каже:
— Ну, справивсь! Гляди ж, щоб i вдруге дiло зробив! Та зараз йому й
загадала:
— Щоб ти оту гору розкопав, i щоб туди Днiпро йшов, а коло то-
го Днiпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали, й щоб ти ту
пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!
Вiн iзнов iде до того стовпа та й плаче. Та дiвка його питається:
— Чого ти плачеш?
Вiн ¨ıй розказав те все, що йому змiя загадала. Так вона йому каже:
— Лягай спати, я це все пороблю.
А сама як свисне, то та гора розкопується, Днiпро туди йде, коло нього
комори будуються... Тiльки прийшла та збудила його, щоб вiн пшеницю
видав купцям на байдаки з тих комор. Змiя встає та й дивиться, що все
так iзроблено, як вона йому загадала.
Тодi загадує йому втретє:
— Щоб ти цю нiч уловив золотого зайця i раненько щоб принiс менi
в хату.
Вiн iзнов iде до того стовпа та й плаче. Та дiвка питається його:
— Що вона загадала? Вiн каже:
— Оце вже не жарти: хто його знає, як того золотого зайця зловити.
Вона каже йому:
— Одначе ходiм до тiє¨ı скелi. Стань над норою, ти будеш ловити, а я
буду гонити з нори, i гляди ж: що тiльки буде виходити з нори — бери
його: то золотий заєць!
Ото вона пiшла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й
сичить. Вiн ¨ı¨ı i пустив. Дiвчина виходить iз нори та й питається його:
— А що, нiчого не вилазило? А вiн каже:
— Ба, нi: лiзла гадюка, а я побоявся ¨ı¨ı, щоб не вкусила, та й пустив.
А вона йому каже:
— А щоб тебе! Ото i є заєць! Ну, гляди ж, я ще раз пiду; та як буде
хто виходити й казатиме, що тут немає золотого зайця, то ти не вiр, а
хапай його!

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: