168
особливості перебігу захворювання. Так, маркерами важчого перебігу є A3 та В5, а легшого — А1, А2
та А9. Найрідше за наявності цього захворювання зустрічаються гени А19, А28, В17, В27, тому їх
прийнято називати протективними для розсіяного склерозу.
Генетична схильність до розсіяного
склерозу трансформується також і в особливостях системи ацетилювання. Дослідженнями останніх
років було доведено, що для виникнення та розвитку розсіяного склерозу
має значення характер
метаболізму, зокрема активність N-ацетилтрансферази, яка є каталізатором процесу ацетилювання. Усі
люди поділяються на швидких та повільних ацетиляторів. Серед хворих на розсіяний склероз
переважають останні, причому чим повільніше перебігають ці процеси, тим важчий перебіг
захворювання. Крім вищезазначених у формуванні сприйнятливості до
розсіяного склерозу мають
значення гени важких ланцюгів імуноглобулінів, основного білка мієліну, пухлинного некротичного
фактора альфа тощо.
Ключові фактори розвитку імунопатологічних реакцій при РС:
· порушення гематоенцефалічного бар’єру (ГЕБ) і проникнення СD4+ Т-клітин у ЦНС, яке
здійснюється за допомогою селектин- та інтегрин-опосередкованої адгезії, діапедезу і міграції до
вогнища запалення за участю хемокінів;
· формування тримолекулярного комплексу під час взаємодії СD4+ Т-клітин із антигенами,
пов’язаними з молекулами II класу головного комплексу гістосумісності на мембрані
антигенпрезентуючих клітин; · порушення β-клітинної толерантності й зростання титрів
аутоантитіл до різних структур мієліну та олігодендроглії;
· продукція прозапальних цитокінів, активних форм кисню, ейкозаноїдів активованими Т-клітинами,
макрофагами, мікроглією.
Згідно з загальноприйнятими уявленнями в розвитку патологічного процесу при РС можна
виділити три етапи:
· розвиток імунологічних реакцій на
периферії і в ЦНС;
· демієлінізація;
· аксональна дегенерація.
Гетерогенність демієлінізуючого процесу при РС зумовлена превалюванням тих або інших
імунопатологічних механізмів у різних хворих. На підставі масштабних імуногістохімічних
досліджень активних осередків демієлінізації (за даними стереотаксичної біопсії та аутопсії) низкою
дослідників запропоновано 4 моделі демієлінізації при РС:
· макрофаг-асоційована;
· антитіло-індукована;
· дистальна олігодендрогліопатія;
· первинна олігодендроцитарна дегенерація.
Аксональне пошкодження спостерігається на різних етапах демієлінізуючого процесу, як у
гострих і хронічних осередках, так і в незміненій білій речовині.
При цьому на ранніх етапах
захворювання виявляється так зване аксональне розщеплення і паралельно – демієлінізація, які в
подальшому спричинюють атрофію головного і спинного мозку.
Гостре пошкодження аксонів в активних осередках РС призводить до поступового
зменшення їх щільності до 50-70% у хронічних бляшках. Поступовий розвиток аксональної дегенерації
169
і зниження компенсаторних можливостей мозку створюють передумови
для переходу ремітуючого
перебігу у вторинно-прогредієнтний (вторинно-прогресуючий). Основними механізмами розвитку
аксональної дегенерації у хронічних вогнищах демієлінізації, особливо при прогредієнтних формах РС,
є порушення взаємодії між аксоном і мієліном, підвищення внутрішньоаксонального Са
2+
, порушення
процесів фосфорилювання цитоскелетних білків і аксонального транспорту. У цих випадках
прогресування захворювання відбувається за типом нейродегенеративного процесу. Таким чином, РС
є аутоімуннозапальним дегенеративним захворюванням, що потребує протизапального та
нейропротекторного лікування.
Наведені вище поняття про імунопатогенез РС лягли в основу визначення генеральної лінії
вдосконалення
існуючих
і
створення
принципово нових імуномодуляторів.
Уточнення аспектів патогенезу РС привело до створення і впровадження в клінічну
практику
нових методів лікування, що дають змогу змінювати перебіг захворювання.
Достарыңызбен бөлісу: