Патогенез.
Вважається, що первинною ланкою ураження у разі розсіяного склерозу є олігодендроцит у
генетично схильного хворого. Порушується метаболізм цієї гліальної клітини, синтез фосфоліпідів,
змінюється антигенний склад мембрани оліго-дендроциту, що призводить до розпаду мієлінової
оболони. Нові білкові сполуки, що утворюються, набувають властивостей аутоантигенів, до яких
виробляються нейроспецифічні аутоантитіла. Виникають не тільки зміни мембранних структур клітин,
але й звільнення протеолітичних ферментів, насамперед лейцинамінпептидази. Саме вона активізує
протеоліз і віддзеркалює ступінь активності демієлінізуючого процесу.
Деструкція білків мієліну в разі демієлінізації сприяє дестабілізації всієї мембрани мієліну і стає
причиною активізації процесів пероксидного окислення ліпідів та зміни концентрації їх метаболітів —
дієнових кон'югатів та малонового діальдегіду. За умови значного руйнування мієлінової мембрани
знижується вміст ненасичених жирних кислот — основного субстрату пероксидного окислення ліпідів.
У свою чергу, ці кислоти є стабілізаторами мембран, у тому числі й мієліну; їх дефіцит призводить до
посилення дезінтеграції мієлінової оболони.
Перехід демієлінізуючого процесу в хронічний супроводжується складними порушеннями
імунної відповіді, у разі якої ознаки автоімунного процесу поєднуються з рисами імунодефіцитного
стану. Так, пригнічується клітинна реактивність, знижується кількість Т-супресорів; функціональна
активність фагоцитів підвищується, але їх адгезивна здатність і резервні можливості під час стимуляції
знижуються. Кількість В-лімфоцитів підвищується, збільшується вміст імунних комплексів та
імуноглобулінів G та М, виявляються диспропорції концентрацій Ig різних класів. Під час загострення
захворювання виявляється підвищена концентрація прозапальних цитокінів, зокрема інтерлейкіну-2,
пухлинного некротичного фактора, гамма-інтерферону тощо.
Виникають зміни нейроспецифічної імунної відповіді: визначається високий рівень
сенсибілізації лімфоцитів до нейроспецифічних білків, найбільший щодо основного білка мієліну, і
підвищується продукція автоантитіл до нього.
Подальший
розвиток
процесу
супроводжується
каскадом
імунопатологічних реакцій. Автоалергічні реакції, що виникають, призводять не тільки до
руйнування мієліну, але й до розвитку судинно-запальних та проліферативних процесів у центральній
нервовій системі, зміни проникності гематоенцефалічного бар'єра, формування бляшок.
Достарыңызбен бөлісу: |