Українські народні казки

33
Телесик
Ж
или собi дiд та баба. Вже й старi стали, а дiтей нема. Журяться дiд
та баба: «Хто нашо¨ı й смертi догляне, що в нас дiтей нема?» От баба й
просить дiда:
— По¨ıдь, дiду, в лiс, вирубай там менi деревинку, та зробимо колисоч-
ку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде менi
хоч забавка!
Дiд спершу не хотiв, а баба все просить та просить. Послухався вiн,
по¨ıхав, вирубав деревинку, зробив колисочку... Положила баба ту дере-
винку в колисочку, колише й пiсню спiває:
Люлi-люлi, Телесику,
Наварила кулешику,
Буду тебе годувати.
Колихала-колихала, аж поки полягали вони увечерi спати. Встають
уранцi — аж з тiє¨ı деревинки та став синок маленький. Вони так зра-
дiли, що й не сказати! Та й назвали того сина Телесиком.
Росте той синок й росте — i такий став гарний, що баба з дiдом не
навтiшаються з нього.
От як пiдрiс вiн, то й каже:
— Зробiть менi, тату, золотий човник i срiбнеє весельце, буду я рибку
ловити та вас годувати!
От дiд зробив золотий човник i срiбнеє весельце, спустили на рiчку,
вiн i по¨ıхав. То оце вiн ¨ıздить по рiчцi, ловить рибку та годує дiда й бабу,
наловить та вiддасть — i знову по¨ıде. А мати йому ¨ıсти носить. Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто
чужий, то пливи далi!
От мати наварила йому снiдати, принесла до берега та й кличе:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобi ¨ıсти й пити!
kazka.in.ua

34
Українськi народнi казки
Телесик почув.
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матiнка снiдати
принесла.
Пливе. Пристав до бережка, на¨ıвся, напився, вiдiпхнув золотий човник
срiбним весельцем i поплив далi рибку ловити.
А змiя й пiдслухала, як мати кликала Телесика, та прийшла до берега
i давай гукати товстим голосом:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобi ¨ıсти й пити!
А вiн чує.
— То ж не моє¨ı матiнки голос! Пливи, пливи, човнику, далi! Пливи,
пливи, човнику, далi!
Махнув весельцем — човник i поплив. А змiя стояла-стояла та й пiшла
вiд бережка геть.
От мати Телесикова наварила йому обiдати, понесла до бережка та й
кличе:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобi ¨ıсти й пити!
Вiн почув:
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матiнка менi
обiдати принесла.
Приплив до бережка, на¨ıвся, напився, вiддав матерi рибку, що нало-
вив, вiдiпхнув човник i поплив знову.
А змiя приходить до берега та знов товстим голосом:
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобi ¨ıсти й пити!
А вiн почув, що не материн голос, та махнув весельцем:
— Пливи, пливи, човнику, далi! Пливи, пливи, човнику, далi! Човник i
поплив далi.
Змiя бачить, що нiчого не вдiє, та пiшла до коваля:
— Ковалю, ковалю! Скуй менi такий тоненький голосок, як у Телеси-
ково¨ı матерi!
Коваль i скував. Вона пiшла до бережка й стала кликати:
kazka.in.ua

Телесик
35
Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобi ¨ıсти й пити!
А вiн думав, що то мати.
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! То ж менi матiнка ¨ıсти при-
несла!
Та й приплив до бережка. А змiя його мерщiй ухопила з човна та й
понесла до своє¨ı хати.
— Змiючко Оленко, вiдчини!
Оленка й вiдчинила, змiя ввiйшла в хату.
— Змiючко Оленко, натопи пiч так, щоб аж камiння розпадалося, та
спечи менi Телесика, а я пiду гостей покличу, та будемо гуляти.
Та й полетiла кликати гостей.
От Оленка натопила пiч так, що аж камiння розпадається а тодi й
каже:
— Сiдай, Телесику, на лопату! А вiн каже:
— Коли ж я не вмiю,— як його сiдати?
— Та вже сiдай! — каже Оленка. Вiн i положив на лопату руку.
— Так? — каже.
— Та нi-бо: сiдай зовсiм! Вiн положив голову:
— Отак, може?
— Та нi-бо, нi! Сiдай увесь!
— А як же? Хiба так? — та й поклав ногу.
— Та нi-бо,— каже Оленка,— нi, не так!
— Ну, так покажи ж,— каже Телесик,— бо я не знаю як. Вона й стала
показувати, та тiльки сiла, а вiн за лопату та й укинув ¨ı¨ı в пiч, i заслiнкою
пiч затулив, а сам замкнув хату, злiз на превисоченного явора та й сидить.
От змiя прилiтає з гостями.
— Змiючко Оленко, вiдчини!
Не чуть.
— Змiючко Оленко, вiдчини!
Не озивається.
— От вража Оленка, вже десь повiялась.
От змiя сама вiдчинила хату, повходили гостi, посiдали за стiл. Вiдсло-
нила змiя заслiнку, вийняла з печi, та й ¨ıдять — думали, що то Телесик.
Попо¨ıли добре, повиходили надвiр та й качаються по травi.
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця на¨ıвшись!
А Телесик iз явора:
— Покотiться, повалiться, Оленчиного м’ясця на¨ıвшись!
Вони слухають... Де це? Та знов:

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: