КАМІНЧУК АНАТОЛІЙ СЕМЕНОВИЧ

КАМІНЧУК АНАТОЛІЙ СЕМЕНОВИЧ

Коли почалася війна, його батько — Семен Камінчук — пішов на фронт — в 1943 році загинув у боях під Житомиром.

Мати, Марина Федорівна, разом із сином переїхала в село Луб’янку (Бородянський район Київської області) до свого батька Федора Івановича Петренка, де потім Анатолій закінчив середню школу.

Писати вірші Анатолій почав ще у школі. Перший вірш надрукував у районній газеті, коли навчався в дев’ятому класі. Він називався

Друкувався в журналах «Україна», «Дніпро», «Вітчизна» тощо.

Анатолій Камінчук видав більше десяти збірок віршів для дітей.

Вийшли друком його книжки віршів та прози, книжка оповідань, новел, етюдів та образків «Білий сніг кульбаб».

Окремі вірші поета перекладено російською, молдавською, азербайджанською та польською мовами.

Член Національної Спілки письменників України.

КАЧАН АНАТОЛІЙ ЛЕОНТІЙОВИЧ

Анатолій Качан народився 16 січня 1942 в селі Гур’ївці, що лежить у пониззі Бугу, на Миколаївщині, у сім’ї токаря місцевої МТС. Коли підріс, любив слухати батькові оповіді про те, як колись, ще до війни, у їхній МТС на оцих ланах золотої пшениці знімали славнозвісний кінофільм «Трактористи». Від батька взяв відчуття землі, селянську мудрість і спостережливість. А від матері, чия пам’ять зберігала безліч усіляких пісень, переказів, бувальщин, — доброту й любов до слова.

Після закінчення школи Анатолій працював радіомонтером, а пізніше навчався в Одеському університеті на філологічному факультеті.

Учителювати довелося в незвичайному місті Вилкове, що за десять кілометрів від Чорного моря «розсипалося» в гирлі Дунаю на острівцях, порізаних численними каналами й протоками. Це місто називають ще українською Венецією: тут люди живуть прямо «на воді», а за автобуси і трамваї їм правлять звичайнісінькі човни. І хоч Анатолієві річкова стихія була знайома з дитинства, однак він довго не міг звикнути до такого. Замість прогулятися вранішніми міськими вулицями молодий учитель повинен був добиратися до школи різними протоками на старенькій плоскодонці.

А потім письменник свою долю пов’язав із славнозвісним Дніпром-Славутою, оселившись на його березі в Києві.

З дітьми А. Качан завжди розмовляє серйозно, ніколи не «ламає» язика, не підлаштовується під малечу. У зовнішній незворушності, небагатослівності, розважливості Анатолія Качана ховається широта натури, глибина думок, мислення. Дуже люблять діти, коли Анатолій Леонтійович приходить до них на розмову. Стільки всіляких скоромовок, дражнилок, мирилок, забавлянок знає він, що годі з ним і змагатися!

До читанок, підручників з української мови, книг для позакласного читання включено понад п’ятдесят поезій Анатолія Качана. Він не тільки відомий поет, а й досвідчений журналіст, сумлінний редактор, знавець літератури, заслужений працівник культури України, Відмінник освіти України, лауреат премій імені Миколи Трублаїні та імені Лесі Українки.

ЛЬЮЇС КЕРРОЛ

Чарльз Лутвідж Доджсон — таке справжнє ім'я Льюїса Керрола.

Майбутній письменник народився 27 січня 1832 р. в невеличкому селі Дарсбері в графстві Чешир. Він був найстаршим сином скромного священика Чарльза Доджсона та Френсіс Джейн Лутвідж. При хрещенні, як нерідко траплялося в ті часи, йому дали два імені: перше — на честь батька, друге, Лутвідж, — на честь матері. Він виховувався у великій родині: семеро сестер і троє братів. Діти отримали домашнє виховання, батько навчав їх закону Божого, різних мов та основ природничих наук.

Батько не стримував у дітях прагнення до найрізноманітніших ігор і веселих витівок, а всіляко їм сприяв. Найбільшим вигадником тут незмінно був Чарльз. Із допомогою сільського столяра хлопець змайстрував театр маріонеток; він писав для нього п'єси, які сам і розігрував. Нерідко, перевдягнувшись факіром, він показував схвильованій аудиторії дивовижні фокуси. Для своїх молодших братів і сестер Чарльз видавав рукописні журнали, у яких усе — «романи», цікаві замітки з «природничої історії», вірші та «хроніки» — вигадував сам. Він не лише переписував їх дрібним виразним почерком, а й ілюстрував власними малюнками, оформлював і оправляв.

Коли Чарльзові виповнилося дванадцять років, його віддали у школу — спершу річмондську, а потім у знаменитий привілейований навчальний заклад закритого типу Регбі, який викликав у нього різку неприязнь. «Не можу сказати, ніби шкільні роки залишили в мене приємні спомини, — писав він через багато років. — Ні за які блага не погодився б я знову пережити ці три роки».

Навчався Чарльз легко. Особливий інтерес він виявив до математики та класичних мов. Коли юний Доджсон почав писати гумористичні вірші, він узяв собі псевдонім із двох імен «Чарльз Лутвідж». Спочатку він переклав їх на латинську мову, що дало «Каролюс Людовікус». Потім він поміняв їх місцями і переклав знову на англійський манер. Вийшло «Льюїс Керролл».

Життя Керролла пов'язане з Оксфордським університетом. Він закінчив коледж Христової церкви (Крайст Черч Коледж), один із найстаріших в Оксфорді, з відзнакою за двома факультетами: математики та класичних мов — випадок рідкісний навіть на ті часи.

Замолоду Доджсон мріяв стати художником. Він багато малював олівцем або вуглем, ілюструючи власні юнацькі спроби. Навіть відіслав серію своїх малюнків у «Гумористичний додаток» до «Таймс». Редакція їх відхилила. Тоді Доджсон взявся за фотографію і досяг тут дивовижних висот. На думку фахівців, Керролл був одним із найкращих фотографів XIX століття.

Керролл пристрасно любив театр. Читаючи його щоденник, до якого він занотовував найнезначніші події дня, бачимо, яке місце посідала в його житті не лише висока трагедія, Шекспір, а й музичні комедії та пантоміма. Згодом, уже будучи відомим автором, він особисто спостерігав за постановкою своїх казок на сцені виявляючи витончене розуміння театру і законів сцени.

У 1861 р. прийняв сан диякона. Але доктор Доджсон присвятив себе математиці. Його перу належать ґрунтовні праці з математики, особливої віртуозності він досяг у складанні та розв'язуванні складних логічних задач.

Доктор Доджсон писав багато листів. На відміну від своїх сучасників, які не бажали наслідувати «добру» епістолярну традицію XVII— XVIII ст., він не лише писав листи, а й завів спеціальний журнал, у якому зазначав усі відіслані й отримані ним листи, розробивши складну систему прямих і зворотних посилань. За тридцять сім років Керролл відіслав 98721 лист.

Керролл страждав від безсоння. Ночами, лежачи без сну в ліжку, він, аби відволіктися від сумних думок, придумував «Опівнічні задачі» — алгебраїчні та геометричні головоломки — і розв'язував їх у темряві. Пізніше Керролл опублікував ці головоломки під назвою «Опівнічні задачі, придумані безсонними ночами», змінивши в другому виданні «безсонні ночі» на «безсонні години».

Доктор Доджсон вів самотній і суворо впорядкований спосіб життя. В університеті його вважали педантом і диваком, черствим, навіть трохи зарозумілим чоловіком, бо він ніколи не виказував своїх емоцій, тобто не сердився, не сміявся, а завжди був урівноважений як із колегами-викладачами, так і зі студентами. Та поза межами роботи він завжди був душею компанії, умів приваблювати до себе людей, особливо – дітей. У спілкуванні з дітьми він разюче змінювався, розповідав їм безліч вигаданих історій, які супроводжував дотепними малюнками

Спілкування з дітьми, гра незмінно слугували поштовхом до творчості для Керролла. Його найкращі твори — казки про Алісу, вірші — виникли як імпровізація, хоча згодом значно доопрацьовувалися.

Доджсон лише раз виїздив за межі Англії. Відвідавши дорогою Кале, Брюссель, Кенінсберг, він провів у Росії місяць і повернувся в Англію через Вільно, Варшаву, Париж. У Росії Доджсон побував у Петербурзі, Москві, відвідав ярмарок у Нижньому Новгороді. Більше Керролл не виїздив за межі Англії, інколи він бував у Лондоні.

Помер він 14 січня 1898 р. в Гілфорді, де жили його сестри. На кладовищі над його могилою стоїть звичайний білий хрест.

На батьківщині Льюїса Керролла стоїть йому пам'ятник — сам письменник в оточенні героїв своїх творів.

Цікаво знати

• Льюїс Керролл написав 255 творів. Казка серед них одна. Інші книги – з математики і логіки. Особливо багато уваги письменник приділив складанню ігор, розв'язанню логічних задач.

• Майже 40 років читав студентам лекції з математики.

• Знаходив час для своїх захоплень. А було їх у нього дуже багато: анатомія, фізіологія, малювання, шахи, більярд, крокет, жонглювання, вигадування фокусів і головоломок, театр, спорт.

• Написав 13 томів щоденників і 98 921 лист (рахувати він їх почав з 29 років). Керролл не лише сам писав листи, а й інших учив, як це робити. З цією метою він навіть створив спеціальну брошуру: «Вісім-дев'ять мудрих слів про те, як писати листи».

• Серед його листів дуже багато адресовано дітям. Яких тільки листів він не писав їм: листи-бурчуни, листи-дражнилки, листи-страшилки, листи-казки...

РЕДЬЯРД КІПЛІНГ

Англійський поет і прозаїк, лауреат Нобелівської премії (1907), Редьярд Кіплінг народився в Індії, в Бомбеї, де його батько, скульптор і декоратор, викладав у художній школі.

Більшу частину дитинства Редьярд провів поза стінами батьківського будинку. Шести років його з сестрою було відправлено до Англії на виховання до далекої родички. Умови були нестерпними, замість обожнювання і ласки, яку отримували діти вдома від няньки-туземки, їх залякували й били. Мати, коли навідала дітей, побачила, що від нервових потрясінь хлопчик майже осліп. Вона забрала дітей до Індії.

Майже всі оповідання, котрі він написав у Індії, вийшли у місцевому видавництві: «Три солдати», «Історія сімейства Гедсбі», «Червоне й біле», «Під деодорами», «Рікша-привид».

В Америці він пише знамениті «Книги джунглів» (1895), у центрі яких — історія людського малюка, вигодуваного вовчицею і котрий виріс у вовчій зграї. Із неабиякою цікавістю читач стежить за тим, як Акела, мудрий і відважний вожак вільного народу, як зовуть себе вовки; чорна пантера Багіра, смілива й спритна; старий товстий ведмідь Балу, охоронець законів джунглів, рятують Мауглі від ікол тигра Шер-Хана, взявшись з великим терпінням навчати його змалку всім хитрощам і премудрощам життя тваринного світу в джунглях, виручають його в важкі хвилини, захищають, ризикуючи своїм життям, навертають увагу й решти тварин за покликом крові. Незвичайність історії Мауглі, екзотика світу джунглів надзвичайно захоплюють читача. В останні роки творчі удачі Кіплінга стають все рідшими.

Помер письменник у 1936 році.

КЛИМЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

Народився 26 квітня 1970 року в м. Коростишів Житомирської області в родині вчителів. Батько Клименко Іван Архипович (1925—1988) працював учителем по класу баяна у Коростишівській дитячій музичній школі, мама Потапенко Ніна Іванівна (нар. 1943) — вчителькою молодших класів у Коростишівській початковій школі №6.

Навчався в Коростишівській СШ №2, вісім класів якої закінчив у 1984 році, та Коростишівській дитячій музичній школі (клас баяна, 1984). ЗакінчивЖитомирське музичне училище ім. В.С.Косенка (клас баяна, 1989), Київську державну консерваторію ім. П.І.Чайковського (клас баяна та диригування, 1995), Волинський державний університет ім. Лесі Українки (факультет післядипломної освіти, спеціальність «інформатика», 2002).

Друкувався в часописах «Четвер», «Ї», «Кур'єр Кривбасу», «Березіль», «Сучасність», «Волинь», «Ятрань», «Золота пектораль», «Літературний Чернігів», в газетах «Літературна Україна», «Українська літературна газета», на сайтах www.litakcent.com (ЛітАкцент), www.bukvoid.com.ua (Буквоїд).

Автор книги «Supraphon» (видавництво «Твердиня», Луцьк, 2006), до якої увійшли новели та повість «Пазл пазлів», роману «Коростишівський Платонов» (видавництво «Ярославів Вал», Київ, 2010), книги літературно-критичних есеїв та інтерв'ю «Від не-початку і до не-кінця» (видавництво «Ярославів Вал», Київ, 2013)^[5].

Для творів письменника є характерними оновлення традиційних засобів художньої виразності, «синтез пошуків різних літературних шкіл із подальшим трансформуванням у своїй художній формі» (М. Слабошпицький), «використання композиційного прийому художньої мозаїки, бажання зафіксувати Час і Людей, надавши їм не побутово-реалістичного, а універсально-буттєвого звучання, намагання по-новому озвучити вічні літературні теми» (Є. Баран), «вдале поєднання сюрреалізму і щемливого реалізму» (В. Лис).

25 листопада 2010 р. на чергових зборах Волинської обласної організації Національної спілки письменників України розглянуто заяву письменника про вступ. 29 квітня 2011 р. О. Клименка було прийнято до Національної спілки письменників України.

Твори письменника перекладалися чеською (антологія сучасного українського оповідання «Україно, давай, Україно!»), російською (журнал «Подъём») та білоруською (збірка «Думы і песні Валыні») мовами.

Учасник (у складі ансамблю сучасної музики САТ) міжнародних та всеукраїнських фестивалів авангардної, джазової, сучасної академічної та імпровізаційної музики, серед яких: Нова територія (Київ), Прем'єри сезону (Київ), Форум музики молодих (Київ), Київ-музік-фест (Київ), Джазовий фестиваль (Черкаси), Фестиваль вільного мистецтва Шури Шварцдигулова (Біла Церква), Оберіг (Луцьк), Радіо-Рокс Україна (Київ), Мета-Арт (Київ).

У 2006р. вийшов CD-диск ансамблю з однойменною назвою «САТ», у 2011р. —«САТ &Алла Загайкевич — Зимовий САТ», у 2012 р. — «COPICAT».

Живе та працює у м.Луцьк.

АЛЛА ПЕТРІВНА КОВАЛЬ

Алла Петрівна Коваль народилася 9 березня 1923 р. в селі Білозір’я, тепер Черкаський район Черкаська область. Український мовознавець, доктор філологічних наук, професор. Вона є автором багатьох наукових та науково-популярних праць з історії, української мови, стилістики, культури мови тощо.

Закінчила Алла Коваль Київський університет у 1945 році, вчителювала у смт. Микулинці Теребовлянського району. З 1951 року працює викладачем філології в Київському університеті, завідувач кафедри стилістики факультету журналістики.

- Культура української мови(1964)

-Науковий стиль сучасної української літературної мови(1970)

-Культура ділового мовлення(1974)

-Крилаті вислови в українській літературній мові(1975) – одна з укладачів

-Українсько-хорватський або сербський словник(1979) - одна з укладачів

-Практична стилістика сучасної української мови(1978)

-Слово про слово(1986)

-Життя і пригоди імен(1988)

-Спочатку було слово: крилаті вислови біблійного походження в українській мові(2001)

-Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України(2001)

У свій час Алла Коваль чимало подорожувала по світу:

читала лекцію в Кракові (Польща), Братиславі (Чехословаччина),

їздила в морські круїзи, навіть побувала в США.

Але в неї ніколи не виникало думки емігрувати. Вона понад усе любила свою землю, її мову і не забувала про своє коріння. Гордилася тим, що родом із Шевченкового краю.

Померла Алла Петрівна в 2009 році в Києві. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

• 
  «Зозулині черевички»,
  
• 
  «Дід глід і глоденятко»,
  
• 
  «Ярмарок див»,
  
• 
  «Весела оселя»,
  
• 
  «Лесикова сопілка» та інші;
  

Тама́ра Опана́сівна Коломі́єць (9 квітня 1935, місто Корсунь, нині Корсунь-Шевченківський Черкаської області) — українська поетеса,перекладач. Член Національної спілки письменників України (від 1956 року). Сестра Коломійця Петра Опанасовича.

Тамара Коломієць народилася 9 квітня 1935 року в місті Корсунь. 1957 року закінчила Київський університет. Мати багато працювала, тому вихованням дівчинки займалася бабуся. Тамара виросла «у пелені бабусі Ганни», яка була в міру релігійною, керувалася здоровим глуздом і прислухалася до народної мудрості. Ці риси характеру вона передала внучці. Неписьменна баба Ганна знала напам'ять майже весь «Кобзар» і часто його цитувала.

Тамара Коломієць належить до покоління, дитинство якого було перерване війною. Ще до війни дівчинка вміла читати. А потім усі підручники замінив «Кобзар» та бабусині козацькі й чумацькі сумовиті пісні, казки, загадки, лічилки, яких вона знала безліч. У дитинстві дівчинка надавала перевагу хлопчачій компанії і гралася виключно з хлопчаками. У шкільні роки мріяла стати лікарем, бо дитяче серце ще довго залишалося чутливим до ран війни. Якщо у школі задавали писати твір на вільну тему, то Тамарі легше було висловлюватись у віршованій формі. А коли в пам'яті народжувався якийсь рядок, то він, як правило, мав бути останнім і на нього «треба було вийти».

Перша збірка «Проліски» побачила світ 1966 року, коли Тамара Коломієць ще навчалася в університеті. 1957 року цю збірку відзначено першою премією та золотою медаллю Всесоюзного фестивалю молоді і студентів у Москві. Перша збірка лірики Тамари Коломієць -— «Проліски» (1956) — з'явилася друком, коли авторка — студентка факультету журналістики Київського університету — мала 21 рік. Тоді ж молоду поетесу прийняли до Спілки письменників. На початку творчого шляху її помітив і благословив напутнім словом М. Рильський. Першим редактором був М. Стельмах. Із більшими чи меншими перервами звідтоді вийшло 10 книжок лірики, зокрема «Осіння борозна» (1981), «Багаття на межі» (1984) та «Дорога в листопад» (1990).

А потім — 15 років — не мовчання поетеси, а невидавання її книжок. Були лише добірки в періодиці — газетах «Вечірній Київ», «Хрещатик», «Я, ти, ми», «Вісті», в журналі «Вітчизна»… Нині поетеса скерувала свої зусилля в інше русло — у дитячу літературу. Питання рідної мови, святинь та ідеалів, такі актуальні сьогодні, старшим людям освоювати важко, а ще важче — міняти їх. Тому працювати треба з найменшими, вважає Тамара Опанасівна. Тож вона активно пише та співпрацює з різними видавництвами. У її творчому доробку— понад 30 збірок оригінальних казок, віршів, небилиць, лічилок, смішинок, загадок. Найвідоміші її книги: «Починаються дива», «Жмурки», «Пісенька про гнома», «Пісня джерельця», «Дощик-накрапайчик». Тамара Опанасівна досить активно співпрацює з популярним журналом «Пізнайко». Нещодавно «Веселка» перевидала її «Веселе місто Алфавіт». У Тамари Коломієць, за книжками якої виросло не одне покоління, — уже своя абеткова бібліотечка: вона має 6 абеток для 6 онуків.

Тамара Коломієць — щаслива мати і бабуся. Вона має двох дочок (Оксану й Мар'яну) і шестеро онуків. Стежками матері пішла донька — талановита поетеса Мар'яна Рочинь, а брат — Петро Коломієць — відомий сьогодні письменник, журналіст, автор багатьох історико-пригодницьких повістей.

ОЛЕКСА́НДР ІВА́НОВИЧ КОПИЛЕ́НКО

Олекса́ндр Іва́нович Копиле́нко народився 1 серпня 1900 року в місті Костянтиноград у сім'ї залізничника (з 1922 — Красноград) Полтавської губернії. Тут в 1912 році вступає до Красноградської вчительської семінарії і в 1916 році закінчує круглим відмінником природничий факультет. У 1925 році закінчив біологічний факультет Харківського інституту народної освіти.

• 
  1922 рік — перше оповідання: «Там мабуть край»
  
• 
  1923 рік — виходить перша збірка «Кара-круча»
  
• 
  1926 рік — оповідання для дітей «Сенчині пригоди»
  

Був Копиленко членом літературих об'єднань «Плуг», потім «Гарт», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронту», виконував обов'язки редактора журналу «Всесвіт», входив до складу редколегії журналу «Соціалістична борозна», співробітничав у товаристві кінорежисерів, літераторів та сценаристів, яке скорочено називалось «Кореліс».

1934 року Олександр Копиленко видав збірку оповідань для дітей «В лісі», у якій були цікаві спостереження за природою, життям птахів та звірів. Відтоді і до кінця свого життя він немовби дописував цю книгу. У подальшому під назвою «Як вони поживають» вона отримала популярність серед читачів, неодноразово перевидавалася.

З 1934 року жив у Києві в будинку письменників Роліт. З Києвом пов'язані дія дилогії, що принесла письменнику популярність — романів «Дуже добре» (1936) та «Десятикласники» (1938).

Про письменника знято фільм «Олександр Копиленко» (1972, веде М. Костогриз).