Морфологічні норми української мови

Морфологічні норми української мови

Тема 1.4 Уживання форм іменників

2. Рід невідмінюваних іменників.

3. Особливості відмінювання деяких слів і словосполучень.

4. Відмінювання прізвищ.

5. Флексії іменників у родовому відмінку однини чоловічого роду ІІ відміни та форми множини родового відмінка.
Література

1. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова. – Х.: СПД ФО Співак Т. К., 2006. – С. 175 – 186.

Однією з найістотніших ознак, якою іменник відрізняється від інших частин мови, є категорія роду – самостійна, синтаксично незалежна категорія.

Належність того або іншого іменника до певного роду визначається лексичним значенням, морфологічними ознаками (х-ром основи та відмінковими закінченнями в різних типах відмін), синтаксичними зв’язками з іншими словами в реченні (узгодж. прикм, дієприкм, займ. тощо). Категорія роду в ім. – назвах істот та ім.. – назвах предметів вир-ся по-різному.

В іменників назвах істот категорія роду має семантичний характер (батько-мати, дід – баба). В іменників, що означають неживі предмети, категорія роду асемантична. Пор. компоненти лекс-сем. груп, які диференціюються за родами: назви меблів – стілець (ч.р.), полиця (ж.р), ліжко (с.р.). Іменниковий рід виз-ся за закінченням наз.в.одн.: ч.р.:

– нульова флексія (будинок, обрій, ячмінь, свинець);

–о (соловейко, батько, Дмитро);

–е (вовчище, комарище, кабанище);

–а, –я (староста, воєвода).

Ж.р.:

–а, –я (калина, вода, земля);

С.р.:

–е (горе, море, поле);

–а (дівча, лоша, ведмежа);

–я (картання, орля).

Двоїста граматична природа узгоджувальних можливостей виявляється в іменників спільного роду, які означають осіб чоловічої та жіночої статі. Здебільшого це клас назв, які дають експресивну характеристику означуваної особи (вереда, забіяка, блудяга, волоцюга). Іменники подвійного (спільного) роду характеризує яскрава експресивність, їх уживають здебільшого
в розмовному мовленні, зокрема у фамільярному просторіччі: Ти така зануда і Ти такий зануда. До них наближаються іменники жіночого роду, які вживають щодо чоловіків, та іменники середнього роду, які вживають щодо осіб чоловічої та жіночої статі. Ці іменники узгоджуються в реченні тільки граматично, тобто іменники жіночого роду узгоджуються тільки в жіночому роді (Він така свиня), а іменники середнього роду – тільки в середньому роді (Оленко! Ти моє кошенятко!; Андрійку! Ти моє сонечко!).

Форми чоловічого й жіночого роду є паралельними в позначенні осіб жіночої статі за їх професією, посадою, званням та ін. Колись різні професії, посади, звання могли мати тільки чоловіки, тому й назви їх передавали в мові іменники чоловічого роду (академік, асистент, чумак, суддя). Це позначилося й на нових назвах (президент, Голова Верховної Ради України). Форма чоловічого роду тут не характеризує за статтю, тому її застосовують і щодо жінок (академік Степова В.І.). Від багатьох таких форм є паралельні форми жіночого роду (лікарка, аспірантка), які широко використовують
у розмовному, художньому мовленні, в окремих жанрових різновидах публіцистичного стилю, але в офіційно-діловому стилі назви посад, професій, звань та ін. уживають здебільшого в чоловічому роді (лікар Весельська Т.К., аспірант Лесечківська Н.Ю.). Багато іменників чоловічого роду – назв за професією, званням, посадою тощо – не мають паралельних форм жіночого роду: адвокат, менеджер, муляр, міністр, нотаріус, прокурор, тренер, хірург. Немає відповідників жіночого роду в усіх складених назв посад, звань та ін.: головний бухгалтер, молодший державний інспектор, старший викладач, провідний технолог, стажист-дослідник. Загалом іменники жіночого роду на позначення посад, професій, звань виникли переважно в розмовному мовленні
і йому властиві. Під упливом російської мови виникли іменники із суфіксами -ш(а), -их(а), які є стилістично зниженими назвами жінок. Крім того, за вживання цих іменників виникає двозначність, оскільки вони можуть також називати дружину того, хто має позначувану професію (генеральша –жінка-генерал чи дружина генерала?).

На позначення груп осіб чоловічої та жіночої статі, що мають спільну професію, вид заняття тощо, уживають іменник чоловічого роду: Шановні студенти! А не: Шановні студентки і студенти! Останню форму використовують з певною стилістичною метою (для розрізнення статі). Однак це не стосується офіційних і напівофіційних звертань на кшталт «Панове! Пані і панове! Шановні добродії! Шановні добродійки і добродії!», у яких є цілком рівноцінними обидва варіанти; і тільки в розмовному мовленні перевагу інколи надають другим варіантам. Є іменники жіночого роду, які не мають відповідників чоловічого роду, оскільки позначають традиційно жіночі професії та види занять: домогосподарка, покоївка, праля. Іноді лексичні значення спільнокореневих слів – назв осіб чоловічої та жіночої статі –

Якщо іменник чоловічого роду вживають на позначення жінки, але ім'я особи при цьому не називають, то узгоджене означення й присудок мають форму чоловічого роду: Аспірант написав цікаву працю. Сполучення на кшталт доцент Стенишина вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду. Означення ж у такому разі має форму чоловічого роду: Мій шеф Наталя Степанишина прийшла вчасно.

У деяких іменників простежуємо вагання (хитання) у вживанні форм роду: зал – зала, клавіш – клавіша, мандаринчик – мандаринка, абрикос – абрикоса, африкат – африката, вольєр – вольєра, кахель – кахля, лангуст – лангуста, мотузок – мотузка, перифраз – перифраза, спазм – спазма, чинар – чинара.

Форма роду може:

– пов’язуватися з різним значенням слів (кар’єр – кар’єра, друкар – друкарка);

– бути нейтральною в змістовому та стилістичному плані (жираф – жирафа);

– мати стилістичне значення (туфля і туфель – останнє заст.; метод і метода – останнє заст. або наук.; жилет і жилетка – останнє розм.).

Однокореневі іменники в різних мовах можуть не збігатися в роді (болем – болью, ступенем – степенью, рукописом – рукописью). Сплутування роду таких іменників в українській мові спричинене насамперед упливом російської мови.

– іменники цеце, івасі, авеню, кольрабі, салямі, бере (груша), бері-бері (хвороба), страдиварі, альма-матер, фейхоа належать до жіночого роду;

– слова сироко, памперо, майстро, грего та ін. назви вітру, сулугуні (сир), шимі (танець), кабукі (театр), кавасакі (бот), бефстроганов, євро є іменниками чоловічого роду;

– іменниками чоловічого й середнього роду є слова екю, ескудо, па-де-де, па-де-труа, сиртакі, мачете, статус-кво, бренді;

– слова есперанто, афгані (грошова одиниця) є іменниками жіночого й середнього роду;

– невідмінювані багатозначні слова набувають форми того чи іншого роду залежно від значення: альпака – ч. і ж. (тварина) і с. р. (шерсть); каберне – ч. р. (сорт винограду) і с. р. (вино); контральто, сопрано – с. р. (голос) і ж. р. (співачка).

1. Іменники мають два числа: однину й множину.

Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада, це листя, це коріння.

Іменники в множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із ці: ці дерева, ці корені, ці ножиці, ці Карпати. Однина й множина іменників звичайно різняться між собою закінченнями: будинок – будинки, вікно – вікна, дорога – дороги.

Деякі з цих іменників можуть вживатися і в множині, щоправда, набуваючи при цьому трохи іншого значення: мінеральні води, добірні вина, леговані сталі, болі, радості, глибини, світи.

Незначна частина іменників має тільки множину. Вони переважно означають:

а) назви предметів, парних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани, челюсті, груди;

б) деякі збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова, дріжджі, меблі, коноплі;

в) назви дій, станів, почуттів (переважно із суфіксом -ощ-): лінощі, веселощі, мудрощі, заздрощі, пахощі, жнива;

г) назви родин рослин і тварин: злакові, зонтичні, хребетні, яструбині;

ґ) деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпати, Альпи, Осокорки, Маневичі.

Множинні іменники реального значення однини або множини набувають за допомогою числівників: одні двері – двоє дверей, одні ножиці – троє ножиць.

Стилістичні особливості форм числа іменників. Здебільшого іменники мають форми однини та множини. Проте не всі іменники. Велика кількість іменників, що мають тільки форму однини, належать до книжних стилів офіційно-ділового й наукового, а також характеризують окремі галузі виробничо-професійної діяльності: націоналізм, індустріалізація, фонетика, семасіологія, секретаріат. У деяких із цих іменників з’явилася множина й виникло певне стилістичне спрямування: довжини (геодез.), глибини (мор.). Особливо широко використовують множину для позначення сортів, марок, різних матеріалів, речовин, великої кількості речовини або великого простору, який вона заповнює та ін.: міцні тютюни, витримані вина, нові пластмаси, озимі пшениці. У розмовному мовленні в таких випадках здебільшого застосовують описові звороти: високоякісні сталі – сталі найвищих сортів.

Іменники у формі однини можуть уживати замість множинних іменників, коли вони називають однакові чи подібні предмети, що належать або властиві декільком особам і кожній зокрема (це є характерним для звернень до багатьох людей, наприклад у військових і спортивних командах): Кроком руш! Праве плече вперед! До ноги! Нахиліть голову!

Лише у формі множини вживають іменники зі збірним значенням: збори, канікули. Ці іменники характеризують науковий, офіційно-діловий і публіцистичний стилі й належать найчастіше до науково-термінологічної (субтропіки), суспільно-політичної (дебати, кулуари, вибори), технічної (вершки, виварки, вигребки), ділової (ресурси, кошти, цінні папери) лексики, яка значною мірою стала загальновживаною. Помилкою є віднесення під упливом російської мови до розряду іменників, які вживаються тільки в множині, інших слів: похорони (є й похорон), торги (є й торг).

Форми числа іменників пов’язані також із їх значенням, з виникненням омонімів і синонімів, що можуть мати експресивні відтінки: полотно – полотна художника (картини), атмосфера – три атмосфери (техн.), небо – небеса (розм., поетичне) тощо.

Відмінювання іменників

В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання:

родовий — кого? чого? (весни, явора);

давальний — кому? чому? (весні, явору);

знахідний — кого? щ о? (весну, явір);

орудний — ким? чим? (весною, явором);

місцевий — на кому? на чому? (на весні, на яворі);

кличний — хто? що? (весно, яворе).

Називний і кличний відмінки називаються прямими, усі інші — непрямими.

Деякі іменники не змінюються, а саме:

а) іншомовні слова, які закінчуються на голосний (крім -а після приголосного та -я): амплуа, кашне, протеже, ательє, парі, таксі, бюро, депо, метро, кіно, рагу, кенгуру, меню, інтерв'ю, Нікарагуа, Туапсе, Сочі, Монако, Баку, але слово пальто змінюється: пальта, пальті, пальтом і т.д.; в усному мовленні нерідко змінюються також давно запозичені слова кіно, метро, бюро;

б) жіночі прізвища на приголосний та -о: про Ганну Чубач, з Ліною Костенко; але чоловічі прізвища на приголосний та -о відмінюються: про Петра Чубача, з Юрієм Костенком;

в) більшість буквених абревіатур: на ЧАЕС, послуги ДКО, в СПУ, договір із ВАТ, від райвно; але: у загсі, на ЛАЗі, до ВАКу.

У складних назвах, що пишуться через дефіс, відмінюються, де можна, обидві частини: музей-квартира – музею-квартири, фабрика-кухня – на фабриці-кухні, Переяслав-Хмельницький – з Переяслава-Хмельницького, Пуща-Водиця –
у Пущі-Водиці, Конча-Заспа – під Кончею-Заспою, Новосілка-на-Дністрі –
у Новосілці-на-Дністрі, Ростов-на-Дону – до Ростова-на-Дону, під Ростовом-на-Дону; але: Кос-Анатольський – Кос-Анатольського, Баден-Баден – у Баден-Бадені.

За тим, як вони змінюються, іменники поділяються на чотири відміни. Проте до жодної відміни не належать іменники, які вживаються тільки

в) іменники подвійного (чоловічого і середнього) роду з суфіксом –ищ-е (дідище, вовчище, котище, вітрище, гарбузище, дубище).

Логічний хід міркувань під час визначення відміни іменника можна зобразити так:

Іменники І та ІІ відмін залежно від того, які голосні під час відмінювання з’являються в них безпосередньо після основи, та від позначення їх на письмі, поділяються на три групи: тверду, мішану і м’яку (іменники ІІІ та IV відмін

Іменник маляр залежно від наголосу може належати до мішаної (маляр — маляра/) або до твердої (маляр –ма/ляра) групи.

Кличний відмінок іменників – назв істот, але не осіб (тобто назв тварин, птахів, риб тощо) - характерний переважно для розмовного мовлення.

Кличний відмінок іменників – назв неістот – уживають переважно
в публіцистичному стилі, а також у творах художньої літератури (зокрема
в поезії, у фольклорі), які набувають патетичного звучання, мають публіцистичні елементи. Тут кличний відмінок уживають для того, щоб загострити увагу на об’єкті звертання, виокремити його, виявити й викликати до нього певне ставлення: Україно! Ти для мене диво (Василь Симоненко).

Неправильне утворення форм кличного відмінка: Віталію Петровичу

деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): товаришу, слухачу, читачу; Петровичу, Михайловичу, Олександровичу, Ігоровичу, Григорійовичу (чоловічі імена по батькові);

У кличному відмінку іменники, що мають тільки форму множини, мають закінчення, як у називному відмінку: гуси, діти, кури, люди, радощі.

1. Назви істот, осіб: аудитора, бухгалтера, лікаря, менеджера, підприємця.

2. Назви конкретних обчислювальних предметів: формуляра, бланка.

3. Назви мір довжини, об’єму, часових понять, ваги: сантиметра, метра, гектара, тижня, місяця, кілометра, кілограма (але року, віку).

4. Іменники-терміни: підмета, присудка, квадрата, іменника.

5. Власні назви населених пунктів: Львова, Тернополя, Києва, Миколаєва.

6. Назви місяців, днів тижня: червня, січня, понеділка

Закінчення -у (-ю) мають іменники, які означають:

1. Назви збірних понять: соняшнику, цукрового буряку, колективу.

2. Назви установ організацій, закладів: університету, гастроному, театру.

3. Назви будівель та їх частин: коридору, вокзалу, палацу (але: млина, гаража (з наголосом на закінченні -а, -я)

4. Назви явищ природи: снігу, дощу, урагану.

5. Назви абстрактних понять, процесів: бігу, мітингу, бізнесу.

5. Запозичені терміни: імпульсу, синтезу тощо.

Деякі іменники вжив. з паралельними закінченнями –а та –у залежно від наголосу: гурта/, гу/рту, моста/, мо/сту, стола/, сто/лу, двора/, дво/ру, полка/, по/лку.
Закінчення іменників у родовому відмінку множини

І відміна

Родовий відмінок іменників І відміни у род. відм. – флексія нульова: земель, праць, ідей, надій.

Зазначена закономірність порушується діянням аналогії. З одного боку, чергування часто охоплює ті випадки, коли о основи пізнішого походження (голова – голів, борода – борід, сторона – сторін), з другого боку, в цих формах часто відсутнє чергування, хоч в основі іменника виступає навіть етимологічний о: вода – вод, тополя – тополь, шкода – шкод, комора – комор, турбота – турбот, затока – заток.

У формі родового множини основи іменників І відміни можуть зазнавати ще й інших змін. Якщо в кінці основи збігаються два приголосних звуки, то між ними з’являються голосні о, е: балка – балок, дівка – дівок, жінка – жінок, клепка – клепок, земля – земель.

Вставний о характерний для іменників з твердим кінцевим – переважно задньоязиковим – приголосним (іскор, крихот); вставний е виступає
в іменниках з м’яким кінцевим приголосним (бодня – бодень, гребля – гребель, вівця – овець, копальня – копалень) і в іменниках з твердим сонорним (зрідка губним) приголосним основи: весна – весен, борозна – борозен, домна – домен, бондарівна – бондарівен, царівна – царівен, попівна – попівен, мітла – мітел, тюрма – тюрем, війна – воєн, судьба – судеб.

Щоправда, багато іменників, передусім іншомовного походження, не мають вставних звуків: банд, битв, бірж, бронз, букв, вахт, веранд, нужд, фарб, пільг.

Іменник сосна має паралельні форми: сосон – сосен.

Звук [е] в іменниках, що мають нульову флексію, як правило, не чергується з [і]: лезо – лез, перо – пер, озеро – озер, помело – помел, стремено – стремен; у повноголосних: дерево – дерев, джерело – джерел; однак тут бувають винятки: плече – пліч (при паралельних формах плеч і плечей), село – сіл, колесо – коліс, решето – решіт.

1. Які граматичні категорії має іменник?

2. Які іменники стоять поза відмінами?

3. .Як визначається рід іменників, що характеризують людину за родом діяльності, званням, посадою?

4. Як визначається рід невідмінюваних іменників?

5. Як визначається рід абревіатур?

6. Які іменники вживаються тільки в однині / множині?

7. Поясніть статус вокатива в системі відмінків іменників української мови.

8. Пригадайте правило вживання іменників чоловічого роду ІІ відміни
в родовому відмінку однини.

9. Поясніть систему закінчень іменників у родовому відмінку множини.

Зеленый тополь, новый рояль, наша бандероль, голубая вуаль, горькая полинь, далёкая Сибирь, сильный насморк, дорогой шампунь, чёрный кофе, новая антресоль, тонкая филигрань, вкусная бешамель, прозрачная фланель, долгий туннель, древняя рукопись, математическая степень.

Старш... викладач... Радзіховська Ю. М.; головн... бухгалтер... Матвієвська О. О.; старш... економіст... Ольга Петрівна; науков... співробітн... Марія Степанівна; старш... лаборант... Наталія Григорівна; головн... лікар... Олена Вікторівна; головн... прокурор... Валентина Вікторівна. Нараду провів (провела) декан факультету Прокофґєва І.П. Декан факультету Слєдь М.І. ознайомив (ознайомила) викладачів з новими правилами прийому. Доповідач навів (навела) цікаві факти (йдеться про жінку). Професор (професорка) Гордєєва блискуче виступив (виступила) на симпозіумі.

Ця студентка являється студенткою нашого університета. Більша половина випускників нашого інститута поїхала цього року на роботу

Ватикана – Ватикану, документа – документу, водевіля – водевілю, гекзаметра – гекзаметру, листа – листу, жанра – жанру, єпископата – єпископату, маркетинга – маркетингу, Казбека – Казбеку, консенсуса – консенсусу, кущика – кущику, жовтня – жовтню, стола – столу, балансу – баланса, лишайнику – лишайника, маслофільтра – маслофільтру, маєтку – маєтка, молочаю – молочая, парсика – персику, підсумку – підсумка.

Распорядитель, разработчик, научный работник, заместитель директора, начальник участка, инспектор по технике безопасности, производитель, потребитель, начальник отдела снабжения, исполнитель, исполняющий обязанности, заведующий отделом, истец, заявитель, пользователь.

По поручению правительства, речь депутата, результаты опыта, курс фунта стерлингов по отношению к доллару, состав блока государств, отсутствие блока питания, деталь еркера, житель Алжира, достижения современного спорта, эпидемия гриппа, нигде ни звука, залог успеха, водитель автобуса, длина канала, площадь квадрата, кружка кваса, приготовление крема для торта.