Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів

Диференціальний діагноз при задишці 
 
Задишка – суб’єктивне відчуття ускладненого і недостатнього 
дихання, яке нерідко описують як відчуття нестачі повітря або дихальний 
дискомфорт. Задишку слід відрізняти від ядухи – стану, що 
характеризується відчуттям перекриття дихальних шляхів та задушення. 
Диференціальний діагноз задишки – складне клінічне завдання, що 
включає широке коло захворювань. Ще більш важливим це завдання є 
тому, що задишка є дуже частою основною скаргою пацієнтів, які 
звертаються на прийом до лікаря першого контакту. Виникнення задишки 
можуть зумовлювати захворювання органів дихання, серцево-судинної, 
нервової, ендокринної систем та крові. Задишку можуть відчувати й 
особи без будь-якої органічної патології внутрішніх органів.
У нормі дихальний акт – це несвідомий процес зі складною 
нейрогуморальною регуляцією. На відміну від інших вегетативних 
функцій, дихання піддається вольовому контролю. Координує процес 
дихання дихальний центр довгастого мозку, який реагує на зміни 
концентрації вуглекислого газу та показник рН крові, і передає копію 
інформації у вищі коркові центри. Роботу дихальних м’язів регулює 
низка механізмів, що забезпечують відповідність легеневої вентиляції 
метаболічним потребам організму. 
Слід пам’ятати, що задишка (диспное) – це суб’єктивний симптом, 
відчуття хворого, і її не можна замінити такими об’єктивними 
симптомами як часте (тахіпное, поліпное) або глибоке (гіперпное) 
дихання. Ці симптоми зазвичай супроводжують задишку, але їх можна 
спостерігати і без неї. Задишка може виникати у практично здорових 
людей при значних фізичних навантаженнях, відтак задишку можна 
вважати симптомом патології тільки тоді, коли вона виникає у спокої або 
при незвично малих рівнях навантаження. 
Попри істотний прогрес, якого досягнуто у розумінні задишки, 
механізми виникнення цього симптому остаточно не з’ясовані. Поширена 
колись думка, що задишка виникає при гіперкапнії і/або гіпоксемії в 
крові, що омиває дихальний центр, виявилася хибною. З’ясували, що 
прямої залежності між змінами газового складу крові та виникненням 
задишки немає, хоча при виразній гіпоксемії задишка все-таки виникає. 
Більш доказовим є зв’язок між задишкою та збільшенням роботи 
дихальних м’язів. При цьому вирішальне значення має не власне 

збільшення загальної роботи дихальної мускулатури, а підвищений опір, 
який доводиться долати дихальним м’язам під час вдиху або видиху. При 
підвищенні опору роботі дихальних м’язів ступінь вкорочення м’язових 
волокон зменшується, а напруження м’язів залишається високим. 
Інформація про невідповідність напруження дихальних м’язів ступеню 
їхнього вкорочення надходить з пропріорецепторів м’язів у центральну 
нервову систему, що суб’єктивно сприймається як відчуття задишки.
Робота дихальних м’язів у нормі витрачається під час вдиху для 
розтягування еластичної легеневої тканини, а видих є пасивним 
процесом. Відтак збільшення опору роботі дихальних м’язів можливе при 
зміні еластичних властивостей легеневої тканини (наприклад, при 
емфіземі або рестриктивних патологічних процесах: легеневому 
повнокров’ї, інфільтрації), при збільшенні опору дихальних шляхів під 
час видиху внаслідок звуження дихальних шляхів (обструктивні 
патологічні процеси) та при змінах властивостей грудної стінки (при 
ожирінні, плевральному випоті). 

жүктеу/скачать 1,22 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: