Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів
Правошлуночкова серцева недостатність
жүктеу/скачать 1,22 Mb. Pdf көрінісі
|
Синдроми в кардіології
| Правошлуночкова серцева недостатність
Легеневе серце Легеневе серце – це синдром, що спричинений гіпертрофією, дилатацією та недостатністю правих відділів серця, що виникає унаслідок підвищення тиску у системі легеневої артерії. До виникнення легеневого серця можуть призводити гострі та хронічні захворювання бронхо- легеневого апарату, судин малого кола кровообігу та грудної стінки. Попри різну етіологію, спільним і ключовим патогенетичним механізмом формування легеневого серця є зростання тиску в легеневій артерії, що може бути ідіопатичним, зумовленим порушенням альвеолярної вентиляції чи зменшенням ємності судинного русла (внаслідок емболії, тромбозу, карциноматозу, компресії зовні чи резекції частини легені). Легенева гіпертензія супроводжується підвищеним навантаженням тиском на правий шлуночок, котре компенсується механізмами гіпертрофії міокарда правого шлуночка. З часом ці механізми виснажуються і виникає дилатація шлуночка. Недостатність правого шлуночка веде до системного венозного застою, гіпоперфузії легень та порушення оксигенації крові, що клінічно проявляється ціанозом, набряками, розширенням яремних вен, гепатомегалією, асцитом, гідротораксом, задишкою. Наявність згаданих симптомів у пацієнта із задокументованою дилатацією і/або недостатністю правого шлуночка дозволяє діагностувати легеневе серце. Хронічне легеневе серце зумовлюють захворювання бронхо- легеневого апарату (хронічне обструктивне захворювання легень, бронхіальна астма, пневмоконіози, туберкульоз легень, альвеоліти), легеневих судин (хронічна постемболічна легенева гіпертензія, первинна легенева гіпертензія – синдром Аєрза) та грудної стінки (патологічне ожиріння, синдром Піквіка, кіфосколіоз грудного відділу хребта, параліч діафрагми). Найбільш частою причиною хронічного легеневого серця є хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) – хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, що характеризується не повністю зворотнім обмеженням потоку повітря у дихальних шляхах, що пов’язане з незвичайною відповіддю дихальних шляхів на вдихання шкідливих часток або газів. Бронхіальна обструкція при ХОЗЛ веде до альвеолярної гіповентиляції та гіпоксемії, а руйнування еластичного каркасу легень (емфізема легень) – до порушення механіки дихання та зростання внутрішньогрудного тиску. Типовими скаргами хворих на ХОЗЛ є задишка, що повільно прогресує протягом багатьох років, та непродуктивний кашель. Головним чинником ризику виникнення ХОЗЛ є куріння (зі стажем понад 10 пачко- років). Під час огляду відмічають розширену, діжкоподібну (емфізематозну) грудну клітку, розширення міжреберних проміжків, «теплий», сіруватий ціаноз. Пальпаторно визначають білатеральне ослаблення голосового тремтіння, перкуторно – коробковий звук. Під час аускультації легень виявляють жорстке (з подовженим видихом) або послаблене везикулярне дихання, сухі експіраторні хрипи. Іноді використовують пробу Вотчала для виявлення прихованої бронхообструкції: після глибокого вдиху хворого просять зробити форсований видих. Поява або збільшення кількості сухих хрипів – ознака прихованої бронхообструкції. Діагноз підтверджують даними спірографії (зниження показника ОФВ 1 , зниження відношення ФЖЄЛ/ ОФВ 1 ). жүктеу/скачать 1,22 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|