Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів
жүктеу/скачать 1,22 Mb. Pdf көрінісі
|
Синдроми в кардіології
| Ренопаренхіматозні АГ
Ренопаренхіматозна АГ характеризується важким, інколи злоякісним перебігом, підвищенням переважно діастолічного АТ (інколи за типом «обезголовленої» гіпертензії), резистентністю до стандартної терапії, пришвидшеним формуванням гіпертрофії лівого шлуночка та явищ гіпертензивної ретинопатії. Основним механізмом формування АГ у хворих на пієлонефрит є ренопривний, тобто зумовлений дефіцит депресорної функції нирок. АГ у хворих на пієлонефрит спричинена переважно ураженням мозкової речовини нирок. Спостерігається пригнічення продукції депресорних простагландинів (простацикліну – PgI 2 , PgE 2 ) та зменшення утворення брадикініну. Симптоматика артеріальної гіпертензії при хронічному пієлонефриті багато в чому відрізняється від такої при гіпертонічній хворобі і складається із симптомів пієлонефриту і підвищення артеріального тиску. При нефрогенній гіпертензії тиск звичайно стабільний, але має тенденцію до підвищення і неухильно прогресує. Причому підвищений як діастолічний, так і систолічний тиск, але більшою мірою — діастолічний. Транзиторний характер гіпертензії не виключає її ниркового походження. Паренхіматозна ниркова гіпертензія частіше спостерігається у жінок (переважно молодих), а гіпертонічна хвороба відзначається у людей середнього і похилого віку. Майже у 30% хворих хронічний пієлонефрит проявляється лише гіпертензією, яку виявляють випадково у 6 % хворих при профілактичних оглядах. Близько 7 % хворих звертаються до лікаря з приводу якихось проявів артеріальної гіпертензії: болю в ділянці лоба чи потилиці, пульсації в ділянці скронь, запаморочення, зниження гостроти зору та ін. Дехто скаржиться на біль у попереку, гематурію, субфебрильну температуру тіла, сухість у роті, спрагу, поліурію та ін. У клінічному перебігові хронічного пієлонефриту виділяють два варіанти артеріальної гіпертензії. При першому з них про пієлонефрит як джерело гіпертензії слід подумати в таких випадках: а) якщо у хворого віком понад 60-70 років систолічна гіпертензія переходить у систолодіастолічну; б) якщо простежується залежність між загостренням пієлонефриту і наростанням діастолічного тиску. Для пієлонефриту характерні зміни в аналізах сечі: лейкоцитурія з наявністю активних клітин Штернгеймера-Мальбіна, бактеріурія, циліндрурія, протеїнурія (як правило, незначна). При дослідженні сечі за Зимницьким спостерігають порушення концентраційної функції нирок (зниження питомої ваги сечі) та збільшення кількості лейкоцитів у аналізі сечі за Нечипоренком. Посів сечі на живильне середовище дозволяє ідентифікувати причинний мікроорганізм та визначити його чутливість до антибіотиків. Ультрасонографія та комп’ютерна томографія нирок при пієлонефриті дозволяє оцінити морфологію нирок: розміри чашково- мискової системи, розміри і щільність пірамідок мозкової речовини, наявність пієлоектазії, гідронефрозу, каменів у сечовидільних шляхах. Екскреторна урографія при пієлонефриті дозволяє виявити запізнення виділення контрасту, зменшення розмірів ураженої нирки, зменшення товщини мозкової речовини, сечовідно-мисковий рефлюкс сечі. Диференціальний діагноз проводять з гіпертонічною хворобою, хронічним гломерулонефритом та різними видами симптоматичної артеріальної гіпертензії. Для диференціальної діагностики гіпертонічної хвороби та пієлонефриту важливі результати порівняння функції правої і лівої нирок. У тих випадках, коли запальний процес захоплює обидві нирки, одна з них уражена більше, ніж друга. жүктеу/скачать 1,22 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|