Диференціальний діагноз при артеріальній гіпертензії Артеріальна гіпертензія (АГ) – це стійке підвищення систолічного
і/або діастолічного артеріального тиску (АТ) понад 140/90 мм рт. ст.
АГ є дуже поширеним станом: за даними епідеміологічних
досліджень близько третини дорослих мають підвищений АТ, що
асоціюється з підвищеним ризиком інсульту, інфаркту міокарда, серцевої
недостатності, ниркової недостатності та розшарування аорти.
Залежно
від
етіології,
розрізняють
первинну
(ідіопатичну,
есенціальну) АГ – гіпертонічну хворобу, та вторинну (симптоматичну)
АГ. Специфічну (єдину) причину гіпертонічної хвороби не вдається
виявити за допомогою жодного відомого додаткового методу, натомість
вторинна АГ відрізняється наявністю певного ідентифікованого
захворювання або стану, яке зумовлює виникнення АГ і яке можна
діагностувати за допомогою певних діагностичних тестів. Важливо й те,
що при вторинній АГ усунення причини підвищення АТ здатне
вилікувати гіпертензію, тоді як гіпертонічна хвороба є невиліковним
станом. Близько 95% випадків АГ припадають на есенціальну АГ і тільки
5% – на симптоматичні АГ. Фактично, діагноз гіпертонічної хвороби є
діагнозом виключення, тобто у кожного пацієнта з підвищеним АТ слід
виключити наявність певного відомого захворювання, що може призвести
до гіпертензії.
Есенціальна АГ може співіснувати із симптоматичною гіпертензією.
Хоча чітке розділення внеску кожного стану у підвищення АТ у таких
випадках представляє суто академічний інтерес, виявлення і усунення
вторинної АГ як потенційної причини гіпертензії може істотно
покращити контроль АТ та знизити ризик серцево-судинних ускладнень.
Звісно, немає сенсу в кожного хворого виключати усі відомі причини АГ,
однак певні риси хвороби можуть вказувати на вторинний характер АГ.
Традиційними ознаками, що вказують на симптоматичну АГ, є:
дебют гіпертензії у віці до 20 або після 50 років,
високі цифри АТ (особливо діастолічного),
різкий початок або несподіване погіршення перебігу АГ,
резистентність АГ до комплексного лікування,
відсутність родинного анамнезу АГ.
На жаль, ці ознаки є дуже неспецифічними і не дозволяють надійно
виявляти пацієнтів із симптоматичною АГ. Відтак, діагностика вторинної
АГ ґрунтується насамперед на обізнаності лікаря про можливі причини
підвищеного АТ, ретельно зібраних скаргах пацієнта, вичерпній
анамнестичній інформації, повному фізикальному обстеженні та
цілеспрямованій програмі додаткових лабораторних та інструментальних
досліджень.