Дехто
скаржиться на біль у попереку, гематурію, субфебрильну
температуру тіла, сухість у роті, спрагу, поліурію та ін.
У клінічному перебігові хронічного пієлонефриту виділяють два
варіанти артеріальної гіпертензії. При першому з них про пієлонефрит як
джерело гіпертензії слід подумати в таких випадках:
а) якщо у хворого віком понад 60-70 років систолічна гіпертензія
переходить у систолодіастолічну;
б) якщо простежується залежність між загостренням пієлонефриту і
наростанням діастолічного тиску.
Для пієлонефриту характерні зміни в аналізах сечі: лейкоцитурія з
наявністю
активних
клітин
Штернгеймера-Мальбіна,
бактеріурія,
циліндрурія, протеїнурія (як правило, незначна). При дослідженні сечі за
Зимницьким спостерігають порушення концентраційної функції нирок
(зниження питомої ваги сечі) та збільшення кількості лейкоцитів у аналізі
сечі за Нечипоренком. Посів сечі на живильне
середовище дозволяє
ідентифікувати причинний мікроорганізм та визначити його чутливість
до антибіотиків.
Ультрасонографія
та
комп’ютерна
томографія
нирок
при
пієлонефриті дозволяє оцінити морфологію нирок: розміри чашково-
мискової системи, розміри і щільність пірамідок мозкової речовини,
наявність пієлоектазії, гідронефрозу, каменів у сечовидільних шляхах.
Екскреторна урографія при пієлонефриті дозволяє виявити запізнення
виділення контрасту, зменшення розмірів ураженої нирки,
зменшення
товщини мозкової речовини, сечовідно-мисковий рефлюкс сечі.
Диференціальний діагноз проводять з гіпертонічною хворобою,
хронічним гломерулонефритом та різними видами симптоматичної
артеріальної гіпертензії. Для диференціальної діагностики гіпертонічної
хвороби та пієлонефриту важливі результати порівняння функції правої і
лівої нирок. У
тих випадках, коли запальний процес захоплює обидві
нирки, одна з них уражена більше, ніж друга.
Достарыңызбен бөлісу: