надмірних,
інтенсивних
навантажень
у
спортсменів,
а
також
кардіоміопатія
від перенапруження у осіб, не пов’язаних із заняттями
спортом, але вимушених виконувати фізичні навантаження, які
перевищують їх реальні можливості.
Розвиток кардіоміопатії від перенапруження у певній мірі генетично
детермінований. Спортивне серце швидше розвивається у спортсменів з
генетично обумовленими недостатніми можливостями
ресинтезу АТФ у
міокарді.
У розвитку спортивного серця додаткову роль можуть грати такі
фактори, як порушення режиму харчування (незбалансоване харчування),
тренування без врахування можливостей відповідної фізіологічної реакції
серцево-судинної системи, а також проживання у неблагоприємних
кліматичних умовах, швидке зниження маси тіла, застосування
різноманітних фармакологічних препаратів, зокрема і допінгу.
Виділяють
4
варіанти
кардіоміопатії
від
перенапруження:
безсимптомний
(малосимптомний),
аритмічний,
з
порушенням
скоротливої здатності міокарда та змішаний.
Захворювання розвивається частіше всього поступово і проявляється
прогресуючим збільшенням розмірів серця. Спочатку зберігається
притаманна спортсменам брадикардія та зниження АТ. В подальшому
динаміка
стану
залежить
від
поведінки
спортсмена.
При
неблагоприємних обставинах кардіомегалія прогресує, і поступово
виникають симптоми серцевої недостатності. Можливе виникнення
різних порушень ритму та провідності в
спокої або при фізичних
навантаженнях. Частіше всього це екстрасистолія та пароксизмальна
тахікардія.
Е.В. Земцовський (1994) виділяє наступні три стадії кардіоміопатії
внаслідок перенапруження:
І ст. – клінічні та ЕКГ – ознаки виявляються у спокої та зникають
при фізичному навантаженні.
ІІ ст. – клінічні та ЕКГ – ознаки з’являються
або зберігаються при
фізичному навантаженні.
ІІІ ст. – приєднання незворотніх морфологічних змін.
На
ЕКГ:
зміни зубця Т (згладженість, деформація, несиметрична
негативність), частіше зубець Т від’ємний в ІІІ, aVF, V
1
відведеннях;
зміщення вниз сегменту ST в грудних відведеннях (неішемічний тип). Ці
зміни зникають після виконання проб з калієм, та β-адреноблокаторами,
можлива нормалізація ЕКГ після дозованого фізичного навантаження.
Виявляють гіпертрофію ЛШ, синдром подавленого синусового вузла:
синусова брадикардія (менше 40в 1 хв.), міграція водія ритму, а-в
дисоціація.
Цей синдром є зворотнім, та у більшості спортсменів зникає
після припинення інтенсивних фізичних навантажень.
О.Г. Дембо виділяв три стадії кардіоміопатії перенапруження у
спортсменів на підставі змін ЕКГ:
І ст. – знижені або двогорбі зубці Т;
ІІ ст. – двофазні зубці Т та/або зниження інтервалу ST;
ІІІ ст. – від’ємні зубці Т.
При
рентгенологічному дослідженні
розміри
серця можуть бути
значно збільшені.
При
ЕхоКГ
– дослідженні виявляють гіпертрофію міокарду,
дилатацію порожнин, діастолічну дисфункцію, зниження ФВ.
Достарыңызбен бөлісу: