Процедура експерименту.
Планування і проведення експерименту
передбачає ряд послідовних етапів:
Етап 1.
Вибір і обґрунтування теми майбутнього експерименту.
Етап 2.
Визначення об’єкту, предмету, мети й завдань експерименту.
Етап 3.
Гіпотеза експерименту.
Гіпотеза
експериментального
дослідження
є
теоретичною
конструкцією дослідження, істинність якої повинна бути доведена
експериментально. Гіпотеза експерименту виконує в межах предмету
дослідження три основні функції: описову, пояснювальну, прогностичну.
Гіпотеза описує структурну композицію предмету дослідження, вона
також пояснює взаємодію частин предмету дослідження і прогнозує
38
кінцеві
результати
експерименту.
Гіпотеза
експериментального
дослідження є своєрідним мотивованим передбаченням. Гіпотез може
бути декілька. Як правило, вони формулюються у вигляді складно
підпорядкованого речення: «Якщо…, то…». Для обґрунтування гіпотези
експериментального дослідження використовуються придатні для цього
науково-психологічні теорії.
Етап 4.
План і методи експериментального дослідження.
Після виконання етапів з визначення теми, мети, завдань, гіпотези
експерименту складається календарний план практичної роботи;
визначається зміст конкретних дій експериментатора; визначаються
матеріали, які будуть використані в експерименті, а також методи і засоби
експериментальної діяльності; критерії оцінки результатів експерименту
(табл. 1.3.).
Таблиця 1.3.
План практичної експериментальної роботи
Строки Зміст
роботи
Методи
дослідження
Матеріали
експерименту
Показники
якості і критерії
оцінки
Учасники
1
2
3
4
5
6
Етап 5
. Проведення експерименту та фіксація його результатів.
Етап 6.
Опрацювання результатів експериментальної роботи.
На етапі узагальнення і синтезу експериментальних даних
відбувається відтворення об’єкту та предмету дослідження. Насамперед
здійснюється логічна і математична обробка матеріалу, складаються
таблиці, графіки, схеми тощо. З’ясовується, в яких позиціях гіпотеза
знайшла підтвердження, а в яких ні. Експериментатор викладає нові
факти, намагається побудувати нову теоретичну концепцію щодо об’єкту
дослідження.
Експериментальний план
(від англ.
design
– задум, проект) – це певна
тактика експериментального дослідження, втілена у конкретній системі
операцій планування експерименту. Виділяють кількісні і якісні
39
експериментальні плани [12]. Кількісні експериментальні плани – це
плани, у яких рівні незалежної змінної задані у інтервалах, пропорційних
або рангових шкалах, тобто коли незалежна змінна представлена у
кількісній формі. Якісні плани – це плани, у яких рівні незалежної змінної
задані у класифікаційних шкалах (номінальних). Окрім цього, виділяють
внутрішньо-групові і міжгрупові експериментальні плани: в перших
вплив варіантів незалежної змінної та вимір експериментального
ефекту здійснюється в одній групі досліджуваних; у міжгрупових –
вплив незалежної змінної здійснюється на різних експериментальних
групах [11].
Існує також класифікація типів планів за критерієм кількості
експериментальних впливів: плани з однією незалежною змінною;
факторні плани. Плани із серією експериментів та за критерієм істинності
експерименту: плани істинних експериментів; доекспериментальні плани;
квазіекспериментальні (квазі від латин.
guasi
– ніби, майже, немовби – у
складних словах означає «несправжній», «фальшивий») плани [11].
Під час аналізу планів експериментів використовують наступні
символи та графічні позначення (табл. 1.4) [11, 37].
Таблиця 1.4.
Схема символічного аналізу плану експерименту
Символ
Характеристика
Х
Експериментальний вплив
О
Вимір експериментального ефекту
R
Еквівалентність експериментальних груп (рандомізація)
X O
Експериментальний вплив та вимір на одній вибірці
X O
O
Вибірки не рандомізовані. На одній вибірці здійснювався
експериментальний вплив та вимір; на інший лише вимір.
Виміри здійснювалися одночасно.
RXO
RO
На одній вибірці здійснювався експериментальний вплив та
вимір; на інший лише вимір. Вибірки еквівалентні
(рандомізовані).
+
Фактор, що загрожує валідності експерименту,
контролюється
-
Фактор, що загрожує валідності експерименту, не
контролюється
?
Можливість загрози валідності
40
Особливістю класифікації планів експериментального дослідження є
використання залежних і незалежних змінних [11, 31-32]. Залежною
змінною є предмет психологічного експериментального дослідження,
тобто те явище, зміни в якому спричиняються експериментальними
маніпуляціями.
Залежні змінні
(ЗЗ) можуть бути: безпосередніми; потребуючими
фізичного виміру; потребуючими психологічного виміру; одномірними;
багатомірними;
фундаментальними.
Базовими
характеристиками
залежних змінних є: адекватність теоретичній моделі експерименту
(валідність), сталість можливостей виміру протягом експерименту
(надійність) і чутливість ЗЗ (залежної змінної) до експериментальних
маніпуляцій (сенситивність).
Незалежною змінною
(НЗ) експериментального дослідження є
експериментальний вплив, безпосередня маніпуляція в експерименті.
Виділяють керовані НЗ (ситуативні, інструктивні, особистісні) і
суб’єктивні НЗ.
Окрім цього, за шкалою представлення НЗ можуть бути якісними і
кількісними, а за кількістю рівнів прояву – дворівневими НЗ і
багаторівневими НЗ [11].
Базовою характеристикою експерименту є його
валідність
(від латин.
validas
– міцний), відповідність експерименту стандартам,
адекватність його побудови і організації, правильність отриманих
висновків та можливість узагальнення результатів.
Види валідності
. Валідність експерименту може бути : внутрішньою
(наближення експерименту до ідеального), зовнішньою (наближення
експерименту
до
реальності),
конструктивною
(відповідність
інтерпретації теоретичним положенням), операційною (відповідність
теоретичного і практичного змісту понять), «здорового глузду»
(відповідність інтерпретації реальності), статистичною і індивідуальною
[11, 33].
41
В світлі зазначеного вище, необхідно підкреслити, що експерименти і
спостереження відрізняються за загальною схемою їх проведення залежно
від того, що планує дослідник, а також від того, як структурована
дослідницька програма.
Найпоширенішими методами психологічного дослідження суб’єктів
праці є
Достарыңызбен бөлісу: |