Українські народні казки

Котигорошко
99
Котигорошко й каже.
— Лiзь туди, Вернигоро!
— А цур йому!
— Ну ти, Вернидубе!
Не схотiв i Вернидуб, i Крутивус.
— Коли ж так,— каже Котигорошко,— полiзу я сам. Давайте плести
шнури!
Наплели вони шнурiв, умотав Котигорошко руку в кiнець та й каже:
— Спускайте!
Почали вони спускати, довго спускали,— таки сягнули до дна,— аж на
iнший свiт. Став там Котигорошко ходити,— аж дивиться, сто¨ıть палац
великий. Вiн увiйшов у той палац, коли так усе й сяє золотом та дорогим
камiнням. Iде вiн покоями,— аж вибiгає йому назустрiч королiвна — така
гарна, що й в свiтi кращо¨ı нема.
— Ой,— каже,— чоловiче добрий, чого ти сюди зайшов?
— Та я, — говорить Котигорошко,— шукаю дiдка маленького, що бо-
рода на сажень волочиться.
— Єсть,— каже вона,— дiдок, бороду з дубка визволяє. Не йди до
його,— вiн тебе вб’є, бо вже багато вiн людей побив.
— Не вб’є! — каже Котигорошко,— то ж я йому й бороду защiкнув.
А ти ж чого тут живеш?
— А я,— каже вона,— королiвна, та мене сей дiдок украв i в неволi
держить.
— Ну, то я тебе визволю. Веди мене до його!
Вона й повела. Коли так справдi, сидить дiдок i вже бороду визволив з
дубка. Як побачив Котигорошка, то й каже.
— А чого ти прийшов? Биться чи мириться?
— Де вже,— каже Котигорошко,— мириться — биться!
От i почали вони биться. Бились-бились, i таки вбив його Котигорошко
своєю булавою. Тодi вдвох iз королiвною забрали все золото й дороге
камiння у три мiшки та й пiшли до тiє¨ı ями, що вiн спускався. Прийшов
та й гукає.
— Агов, брати,— чи ви ще є?
— Є!
Вiн прив’язав до мотуза один мiшок та й сiпнув, щоб тягли.
— Це ваше.
Витягли, спустили знову мотуз. Вiн прив’язав другий мiшок.
— I це ваше.
I третiй ¨ıм оддав,— усе, що добув. Тодi прив’язав до мотуза королiвну.
— А це моє,— каже.
kazka.in.ua

100
Українськi народнi казки
Витягли тi троє королiвну, тодi вже Котигорошка треба тягти. Вони й
роздумались.
— Нащо будемо його тягти? Нехай лучче й королiвна нам достанеться.
Пiдтягнiм його вгору та тодi й пустимо,— вiн упаде та й уб’ється.
А Котигорошко та й догадався, що вони вже надумали щось,— узяв та
й прив’язав до мотуза каменюку та й гукає.
— Тягнiть мене!
Вони пiдтягли високо, а тодi й кинули,— камiнь тiльки гуп!
— Ну,— каже Котигорошко,— добрi ж i ви!
Пiшов вiн тим свiтом. Iде та й iде, коли насунули хмари, як уда-
рить дощ та град. Вiн i заховався пiд дубом. Коли чує,— на дубi пищать
грифенята в гнiздi.
Вiн залiз на дуба та й прикрив ¨ıх свитою. Перейшов дощ, прилiтає
велика птиця гриф, тих грифенят батько. Побачив, що дiти вкритi, та й
питає:
— Хто це вас накрив? А дiти кажуть:
— Як не з’¨ıси, то ми скажемо.
— Нi,— каже,— не з’¨ıм.
— Отам чоловiк сидить пiд деревом, то вiн накрив.
Гриф прилетiв до Котигорошка та й каже:
— Кажи, що тобi треба,— я тобi все дам, бо це вперше, що в мене
дiти зосталися живi, а то все я полечу, а тут пiде дощ,— вони в гнiздi й
заллються.
— Винеси мене,— каже Котигорошко,— на той свiт.
— Ну, добру ти менi загадку загадав! Ну, та дарма,— треба летiти.
Вiзьмiмо з собою шiсть кадовбiв м’яса та шiсть кадовбiв води, то як я
летiтиму та поверну до тебе голову направо, то ти менi i вкинеш у рот
шматок м’яса, а як поверну лiворуч, то даси трохи води, а то не долечу
та й упаду.
Взяли вони шiсть кадовбiв м’яса та шiсть кадовбiв води, сiв Котиго-
рошко на грифа,— полетiли. Летять та й летять, то гриф як поверне голову
направо, то Котигорошко йому i вкине в рот шматок м’яса, а як налiво —
дасть йому трохи води. Довго так летiли,— от-от уже долiтають до сього
свiту. Коли гриф i повертає голову направо, а в кадовбах i шматочка м’яса
нема. Тодi Котигорошко одрiзав у себе литку та й кинув грифовi в пащу.
Вилетiли нагору, гриф i питається:
— Чого це ти менi такого гарного дав аж наприкiнцi?
Котигорошко й показав на свою ногу:
— От чого,— каже.
Тодi гриф виригнув литку, полетiв i принiс цiлющо¨ı води: як притулили
литку та покропили тiєю водою,— вона й приросла.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: