110
Українськi народнi казки
— Хотiв,— каже вiн ¨ıм,— птицю вкрасти.
А сторожi й кажуть:
— Це не проста птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобi ¨ı¨ı дали,
приведи нам коня до половини золотого, до половини срiбного.
Пiшов вiд них дурень, а вовк i питає його:
— Де ж птиця, що ти хотiв украсти?
— Нема! — каже дурень.
Розказав йому все, як було, i що треба привести коня до половини
золотого, до половини срiбного.
— Сiдай же,— каже вовк,— швидше та по¨ıдемо.
Сiв дурень на вовка — i по¨ıхали. Їхали, ¨ıхали, от вовк i привiз його
знов-таки у лiс, а в тiм лiсi стоять усе кам’янi конюшнi, а в конюшнях
iржуть конi. Вовк i каже дурневi:
— Iди ж в оцю конюшню та бери першого коня, та не за уздечку, а
за гриву.
Пiшов дурень у конюшню та й забув знову, що йому наказував вовк,
бере коня за уздечку, а удила тiльки брязь-брязь... Тут зараз i вискакують
сторожi та до нього:
— Чого тобi треба?
— Хотiв украсти коня.
— Е, привези нам панну, що живе за сiм верст вiдсiль у дубовiм гаю,
тодi вiзьмеш коня.
З тим i пiшов дурень вiд них. Прийшов до вовка, а вiн його i питає:
— Де ж кiнь?
— Нема! — та й розказав йому, як було i чого вимагали вiд нього
сторожi.
— Сiдай же швидше та по¨ıдемо,— каже вовк.
От по¨ıхали. Вовк i привiз його знов у гай дубовий. Коли дивляться —
аж по горi ходить панна з дiвчиною, своєю слугою.
— Iди ж,— каже йому вовк,— до тiє¨ı панни та скажи ¨ıй, що тобi дуже
хочеться пити: нехай вона пошле ту дiвчину по воду, а ти бери ¨ı¨ı скорiш
на оберемок та й неси до мене.
Пiшов дурень до панни та й просить ¨ı¨ı:
— Пошлiть, панно, по воду: дуже пити хочеться.
Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; вiн вiдмовляється,
що йому не можна зайти.
— Вiзьмiть та пошлiть дiвку по воду.
Та й послала, а дурень тодi як ухопить ¨ı¨ı на оберемок та мерщiй до
вовка, сiв на нього i полетiв, як птиця. Прибiгли до того мiсця, де вiн
крав коня до половини золотого, до половини срiбного, вовк став та й
каже йому:
Достарыңызбен бөлісу: