Українські народні казки

116
Українськi народнi казки
майно i людей. Лиш царську доньку залишать живою, i песиголовець
вiзьме ¨ı¨ı за жiнку.
Вiсник подав палицю, пофарблену так, що один кiнець був точно як
другий. А цар мусить вгадати: котрий од корiння, котрий од верха дерева.
Якщо не вгадає, одразу вiйна!
Ой, зажурилися i цар, i цариця, i ¨ıхня донька. Що тепер чинити?
Песиголовцi не кидають слiв на вiтер: нiкого не помилують.
Скликав цар раду — що робити? Встрявати у вiйну з песиголовцями
не можна, бо у них вiйська вдесятеро бiльше. Треба-бо iнакше полагодити
дiло.
Почали мудру палицю у руках крутити. Оглядали до самого вечора. Та
не знайшлося чоловiка, який би твердо сказав: цей кiнець од корiння, а
оцей од верха.
Рада розiйшлася нi з чим. Журиться цар, плачуть цариця i царiвна,
трясеться весь народ, бо старi люди пам’ятають напад песиголовцiв.
Коли настала нiч, царiвна взяла ¨ıжу й понесла таємним ходом Iванковi.
Хлопець говорить з нею, а вона мовчить.
— Що сталося? Чому така смутна?
— А отак... Песиголовець iде на нас вiйною.— I все розповiла.— Я
радше вмру, анiж буду жiнкою кровожерливого дикуна!..
— Не треба вмирати,— смiється Iванко.— Лягай спокiйно спати, а
рано скажи няньковi, що тобi приснилося: палицю най покладуть у воду
i подивляться: котрий кiнець зануриться — отой вiд корiння, а другий вiд
верха.
Так i було. Рано-вранцi донька пiдiйшла до зажуреного царя й каже:
— Няньку, менi дивний сон приснився: палицю, яку прислав песиго-
ловець, треба кинути у воду, й котрий кiнець зануриться — той буде вiд
корiння.
— Чудний сон, донько! Але варто його перевiрити.
Принесли корито iз водою i поклали палицю. Справдi, один кiнець
занурився, другий плаває.
I рада позначила: той кiнець од корiння, а той — од верха.
Тодi палицю iз знаком послали песиголовцевi.
Гей i розсердився дикун, що вiдгадали його таємницю! Тодi послав
царевi такого листа:
«Мо¨ı слуги приведуть дев’ять коней, схожих, як близнята. Але один
вiд одного старiший на рiк. Мусиш угадати, котрий скiльки рокiв має, й
позначити цифрою — прив’язати на коня табличку. Як не вгадаєш, то iду
на тебе вiйною!»
Привели до царя тих дев’ять коней. Бiленькi, як снiжок, усi на зрiст
— сто сiмдесят сантиметрiв, а довгi на два метри. Хвости, ноги, гриви,
kazka.in.ua

Мудрий Iванко
117
голови — все однакове.
Як дiзнатися, котрому скiльки рокiв?
Ще раз зiйшлася рада. Цiлий день i вечiр думали-гадали, а нiчого
вдiяти не можуть.
Знову зажурився старий цар, знову в тривозi люди...
Царiвна вночi зустрiлася з Iванком i зi сльозами розповiла про нову
бiду.
— Нiяко¨ı бiди ще не є! — говорить Iванко.— Най насиплють в окремi
посудини рiзного вiвса — однорiчного, дворiчного, трирiчного i так аж
до дев’ятирiчного, тодi най посудини покладуть перед кiньми. Кожний
кiнь пiдiйде до свого вiвса: однорiчний — до однорiчного, дворiчний — до
дворiчного i так усi iншi.
На зорях дiвчина побiгла до царя — смiється, чомусь рада.
— Чому се ти така весела, коли всi засмученi?
— Няньку, менi знову приснився чудний сон! — I розповiла йому все,
як казав Iванко.
Цар крутить головою:
— Хоч перший сон справдi був правдивий, тепер менi не вiриться, що
i цей сон сповниться.
— Спробувати не пошкодить.
Зiбралася рада. Цар дав наказ знайти вiд одно- до дев’ятирiчного вiвса.
Принесли, насипали з кожного в окрему посудину, поклали серед двору
й привели коней.
Конi поскакали по дворi, а далi спокiйно кожний пiшов до свого вiвса.
Тут напоготовi вже стояли конярi з табличками й поприв’язували ¨ıх
коням на ши¨ı: позначили, котрий з них котрого року.
Ще того ж дня цар послав конi песиголовцевi.
Гей, i розсердився дикун! Заскавучав, як скажений пес, схопив величез-
ний лук, вибiг на вежу i пустив стрiлу. Стрiла, свистячи, злетiла й забилася
у вежу царського палацу, аж мури потряслися. Усi перелякалися i вибiгли
надвiр. Видять — у мур забита стрiла, а на нiй лист. Ледве витягли стрiлу
й понесли царевi. Той прочитав листа:
«Першу i другу таємницю ти таки вгадав, айбо вже не зробиш те,
що я вимагаю: завтра в мене день народження, i я обiдатиму в себе на
верандi; цiєю стрiлою мусиш вибити з моє¨ı руки погар iз вином. Як нi,
пiду на тебе вiйною».
Аж тепер зажурений наш цар!.. Де вiн знайде витязя, котрий мiг би
зробити се чудо: на сiмдесят сiм миль стрiлити й потрапити в погар?!
Таке може вчинити лиш сам песиголовець, що має силу аж за сто людей.
А царiвна понесла на вечiр Iванковi ¨ıсти й усе розповiла.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: