Українські народні казки

120
Українськi народнi казки
Помилися хлопцi i, смiючись, жартуючи, роздягаються та лягають спа-
ти. Говорять межи собою:
— Браття, паскудний сей песиголовець, але почастував нас непогано!
Калачi в нього предобрi!
— Чому би були не предобрi, якщо вони замiшанi на материнськiм
молоцi.
Вiдьма собi позначила, хто цi слова сказав.
— Браття, я ще не пив такого доброго вина!
— Де би не добре, коли в ньому людська кров замiшана!
— Чудуюся,— говорить i третiй,— що народ тут терпить такого ска-
рiдного царя. Не знайшлося би у них лiпшо¨ı людини?!
— Не чудуйся, сей песиголовець з чортового поколiння, тому так без-
жалiсно вiн мучить людей.
Так собi говорячи, витязi заснули. А вiдьма, котра все запам’ятала,
вилiзла з-пiд постелi, тихенько пiдiйшла до сплячого Iвана й ножичками
прорiзала йому волосся навхрест. Так його позначила й тихенько, краду-
чись, вийшла iз кiмнати.
Все, що чула, розповiла синовi.
Рано встають хлопцi, миються, причiсуються... Й Iванко помiтив, що
у нього волосся пострижене. Зразу здогадався, що це якась хитрiсть. Узяв
ножички i вирiзав такий самий хрест на головi всiм товаришам.
Одяглися хлопцi, взяли шаблi i вийшли надвiр. А там уже чекав ¨ıх
песиголовець з вiйськом.
Поставали в ряд. А дикун знову звiдає:
— Котрий з вас мудрий витязь?
— Я! — вiдповiдають усi разом.
Тодi песиголовець сказав, щоб зняли шапки.
Хлопцi познiмали сво¨ı шоломи. Дивиться песиголовець — у кожного
вистрижений хрест.
Страшенно розгнiвався i закричав:
— Я виджу, що той iз вас, котрий себе вважає наймудрiшим, ховається
за других, не смiє показатися менi на очi. Боягуз!
Iванко далi вже не мiг мовчати. Виступив i сказав:
— Сам ти боягуз! Я — той, котрого ти шукаєш! Чого хочеш вiд мене?
— Як смiєш казати, що я з чортового поколiння?
— Про се твоя мати розповiсть тобi.
Прикликали матiр, i вона розказала все песиголовцевi:
— Ти вже народився паскудний i злий. Надокучив менi був, i якось я
сказала: «Хоч би чорт прийшов, то вiддала б тебе йому». I чорт справдi
з’явився, але не взяв тебе, лиш нагородив чортiвською ласкою. Вiд того
часу на всiх тво¨ıх справах видко чортiв знак, i ти сам став чортом.
kazka.in.ua

Мудрий Iванко
121
Песиголовець мало не задушив матiр. Обернувся до Iванка й крикнув:
— Я не потерплю, аби хтось на свiтi мудрiший був од мене! Зараз тебе
вб’ю! — I вихопив шаблю.
Айбо й Iванко не дрiмав. Витяг свою шаблю, i почали битися, аж
земля тремтiла.
Шаблi поламалися. Почали боротися. Та нi один, нi другий не могли
перемогти.
Але таки дикун наладився, закрутив Iванком i вдарив ним так, що
до колiн застряг хлопець у землю. Розсердився Iванко, вискочив iз землi,
вхопив песиголовця i вдарив ним так сильно, що увiгнав у землю до пояса.
А тодi — хап за голову! — i вiдкрутив ¨ı¨ı, як курчатi.
Iванко пiдняв голову песиголовця й кинув межи вiйсько.
А солдати пiдняли шаблi й дружно закричали:
— Ура-а!
I тут же на мiсцi вони оголосили, що признають сво¨ıм царем Iванка.
Витязь красно подякував, прийняв царську корону i каже:
— Вiдтепер оцей народ не буде вести вiйни з сусiднiм народом. Скла-
демо вiчний мир!
Другого дня молодий цар проголосив: хто хоче йти в сусiдню державу
на свято миру, за того всi видатки заплатить казна.
Гей, i зiбралося понад мiльйон людей i рушили в путь.
Iванко на чолi вiйська з десяти дивiзiй також рушив у свою кра¨ıну.
Дiйшли до кордону i отаборилися, зробили гостину.
Коли старого царя сповiстили, що на кордонi чуже вiйсько, котре не
можна й полiчити, вiн дуже злякався. Думав, що песиголовець убив Iванка
i напав на його державу.
Скликав раду, взяв дружину, доньку i з хлiбом-сiллю пiшов на кордон,
щоб перепросити лютого напасника i пiддатися його волi. «Не варто,—
гадає,— проливати кров...»
Iванко, одягнений у залiзну збрую, сидiв на конi сперед свого вiйська
й чекав старого царя. А той з хлiбом-сiллю у руках пiдiйшов до нього
й упав навколiшки. Цариця вмила ноги Iванковi й обтерла рушником.
Цар передав хлiб i сiль. А мiнiстри почали просити, щоб не допустив
кровопролиття i не нищив край.
Iванко дивився, дивився, а далi зняв iз себе залiзний убiр, вiдкрив своє
лице i заговорив:
— Ми ж не прийшли до вас iз вiйною, ми принесли вам вiчний мир!
Гей, коли цар упiзнав Iванка, й цариця, й царiвна — не було кiнця
радостi!
Не вiдкладали i гостину. А коли нагостилися доста, цар поклонив погар
на Iванка i сказав:

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: