Українські народні казки

Про жар-птицю та вовка
111
— Я ж перекинусь панною, а ти мене вiдведи i вiддай сторожам, та як
вiзьмеш у них коня наполовину золотого, наполовину срiбного, то сiдай
на нього та й ¨ıдь швидше по цiй дорозi, що до жар-птицi; я дожену тебе.
Так i зробили. Вовк перекинувсь панною; дурень узяв його, пiдвiв
до сторожi та й промiняв на коня до половини золотого, до половини
срiбного.
Потiм посадив на коня панну, ту, що вкрав собi, сiв i сам та й по¨ıхав
тим шляхом, що йде до жар-птицi. А сторожi узяли ту панну, що вiн
зоставив ¨ıм, принесли ¨ıй яблук, ягiд i усього-усього та й давай годувати.
От на¨ıвсь наш вовк гарно та й каже:
— Випустiть мене трохи погуляти.
Вони й випустили його, та тiльки що випустили — вiн зараз i переки-
нувся вовком, вони не уздрiли й як, та й побiг собi скiльки видно, тiльки
курява знялась. Бiг-бiг вiн, а далi й наздоганяє дурня аж там уже, де була
жар-птиця, та й знову каже йому:
— Я ж знову перекинусь конем, а ти вiдведи мене i вiддай сторожам,
та як вiзьмеш жар-птицю, то сiдай на коня та й ¨ıдь аж до тiє¨ı дороги, де
ти розпрощався з братами, там i пiдождеш мене. Та тiльки не спи, а то
брати уб’ють тебе.
Дурень так i зробив, як казав вовк: вимiняв жар-птицю, сiв на коня,
взяв панну та мерщiй i дременув. От при¨ıздить на те мiсце, де три дороги
сходяться в одну, та й сiв вiдпочити, а коня пустив пастись. Жар-птиця
сидить у клiтцi та й спiває, а панна й просить його:
— Не засни ж, будь ласка, а то брати уб’ють тебе i мене.
Коли дивиться вона: ¨ıдуть два парубки, вона зараз до дурня — аж вiн
уже спить. Давай вона його будити: будила-будила — нiяк не розбудить.
От пiд’¨ıхали туди ж i тi парубки.
— Дивись-но,— каже один,— це ж наш брат-дурень. Давай уб’ємо
його, а коня, жар-птицю i красну дiвицю вiзьмемо собi!
Так i зробили, як сказали: убили брата i покинули там, а коня, жар-
птицю i красну дiвицю узяли та й по¨ıхали. Незабаром прибiгає й вовк.
Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадюка ссе з нього кров. От вiн
зараз гадюку убив, а до сороки й каже:
— Як ти менi не принесеш води цiлющо¨ı й живущо¨ı, то й тебе уб’ю.
— В чому ж я тобi принесу? — питає сорока.
Вiн узяв зробив з листя двi коробочки, одну прив’язав сороцi до однiє¨ı
ноги, другу до друго¨ı, та й пустив ¨ı¨ı. На другий день прилiтає вона до
нього в полудень i приносить воду. Тодi вiн узяв, полив дурня цiлющою
водою, зцiлив його, а далi — живущою — оживив.
— Та й довго ж як я спав,— каже дурень.
kazka.in.ua

112
Українськi народнi казки
— Якби не я, заснув би ти навiки,— обiзвавсь вовк.— Сiдай швидше
та по¨ıдемо, а то старший брат обвiнчається з панною.
Сiв дурень на вовка i по¨ıхали.
При¨ıжджає додому, коли дивиться — сто¨ıть перед ганком коляска, а в
нiй запряжений його кiнь до половини золотий, до половини срiбний. Як
побачив його кiнь, так i кинувсь до нього, поволiк з собою i коляску ту, а
як побачила його жар-птиця у вiкно — так i пурхнула до нього: розбила
й вiкно, вилетiла та й сiла йому на плече. Коли це виходить i панна та з
його братом, така заплакана,— ¨ıхати до вiнця. Як угледiла ж вона дурня
— зараз до нього так i кинулась.
— Ось хто мене вкрав,— каже,— за нього й вийду!
Дивиться на це диво батько i сам не знає, що воно робиться. Тут
дурень i розказав йому все дочиста, як було дiло. А батько йому й каже:
— Роби ж з братами що хочеш...
Тодi дурень по¨ıхав до вiнця, повiнчався з панною, братiв простив, а
вовковi зжарив цiлого барана. От вам казка, а менi бубликiв в’язка.
kazka.in.ua

113
Мудрий Iванко
Р
аз був, де не був, у тiй землi, де уже край свiту, один чоловiк: бiд-
ненький, худобненький, як церковна миша. А мав трьох синiв. Поставнi,
вродливi, мiцнi, як дуби, хлопцi. А надто Iванко — такий красний i греч-
ний, що з нього лиш радiти, якби був достаток. Але тут злиднi, а де злиднi,
там i краса не тiшить.
Так чоловiк та його сини жили з дня на день, iз року на рiк i все
чекали, що невдовзi обернеться свiт i щастя загляне й до ¨ıхньо¨ı хижки.
Айбо свiт не хоче обернутися, а щастя обходить хижу бiдняка.
Одного ранку повставали, i хочеться ¨ıсти. А в хатi нi крихти. Тодi
чоловiковi спало на думку обдурити хлопцiв. Каже старшому:
— А що, сину, снилося тобi?
— Ой няньку, менi снилося, що я був у самого царя на гостинi. Їв там
всiлякi добрi страви: поливку, м’ясо, калачi,— пив добрi напо¨ı: паленку,
вино, мед,— i порахувати не можна все те... Так я там погостився, що
мало менi черево не трiсло...
— Гаразд. Ти був на добрiй гостинi, тепер тобi не треба i снiдати...
Хлопець тiльки ковтнув собi слину.
— Но, а тобi, сину,— питав батько середущого,— що наснилося?
— Гей, няньку, менi снилося, що я був у царя, та не лише на¨ıвся й
напився, а й пiсля гостини цар ще прибрав мене у панське плаття, дав
чоботи з острогами, шаблю на бiк прив’язав. Шкода, що се лиш сон...
— Нi, не шкода, синку! Будь задоволений i тим, що тобi приснилося...
А тобi, Iванку, чи снилося щось? — питає наймолодшого.
— I менi, няньку, наснилося добре, але я нiкому не розповiм, що.
— Своєму вiтцевi не розповiси?
— Нiкому!
— Я тебе примушу!
— Не примусите!
— Гей ти, шибенику! — скочив чоловiк, як пожалений.— Я тебе навчу,
як з вiтцем говорити!
Вхопив ломаку i почав лупити по головi, по ногах, по хребту... Б’є i все
запитує:
— Чи розповiси, що тобi приснилося?

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: