Українські народні казки

Названий батько
131
тiльки чистенька. Прийшов та такий уже зробився обшарпаний, обiдра-
ний.
— Дайте,— каже,— хоч шматочок хлiба!
То той чоловiк:
— Iдiть,— каже,— дiдусю, в хату, — там вас нагодують i з собою дадуть.
Приходить вiн у хату. Жiнка як глянула на нього, що вiн такий обiд-
раний, пожалiла його, пiшла в комору, внесла штани, сорочку внесла, дала
йому. Надiв вiн. Так як надiвав, вона глянула, аж у нього на грудях рана
велика, така страшна!.. Посадили вони його за стiл, нагодували, напо¨ıли.
А тодi чоловiк i питається:
— Скажiть менi, дiдусю, з чого це у вас рана на грудях?
— А це,— каже,— така в мене рана, що вiд не¨ı менi скоро смерть
буде. Тiльки менi день i зостався жити.
— Оце лихо! — каже жiнка.— I нема на не¨ı нiяких лiкiв?
— Є,— каже дiд,— та тiльки нiхто тих лiкiв не дасть, хоч кожен може.
Тодi чоловiк i каже:
— А чому ж не дати? Аби мiг? Кажiть якi.
— Та такi,— каже дiд,— як хазя¨ıн сам вiзьме та пiдпалить свою хату,
та все його добро згорить, треба взяти того попелу та й затоптати менi
рану, то тодi заго¨ıться. Та хiба ж є такий чоловiк на свiтi, щоб те зробив?
Замислився найменший брат. Довго думав, а тодi до жiнки:
— А ти як, жiнко, думаєш?
— Та так,— каже жiнка,— що ми хату вдруге наживемо, а добрий
чоловiк як умре, то вже йому другого життя не буде.
— Ну, коли так,— каже чоловiк,— то винось дiтей з хати!
Повиносили вони дiтей, самi повиходили. Глянув чоловiк на хату —
жалко йому свого добра! А чоловiка ще жалкiше! Взяв та й пiдпалив. Так
ураз хата полум’ям i взялася — де й дiлася. А замiсть не¨ı постала iнша
хата, така гарна та пишна.
А дiд сто¨ıть та тiльки всмiхається.
— Бачу,— каже,— сину, що з вас трьох тiльки ти й не розминувся з
правдою. Живи ж щасливо!
Тут вiдразу пiзнав чоловiк свого названого батька. Кинувся до нього,
аж його вже й нема.
kazka.in.ua

132
Українськi народнi казки
kazka.in.ua

133
Похорон
Б
ув у багатого Мужика Гаврила пес Рябко. Узяв той пес та й здох. Ну,
мужик хоче його поховати, як християнина, бо пес йому добре служив.
От iде вiн до попа та й каже:
— Хочу я свого пса рябого поховати, як християнина старого.
Пiп каже:
— Що ти, Гаврило, здурiв,— пса рябого поховати, як християнина
старого? Ти що, хочеш мо¨ıх дiтей посиротити?
Але Гаврило нiчого — ходить по хатi, промовляє до попа словами:
— Ваша голова не пуста, та й моя не порожня, зробити все можна,
маю грошей черес — буде похованим мiй пес.
Цi слова промовляє i черес грошей висипає. Як тi грошi пiп забачає,
аж слинку лигає, аж попа хвороба нападає.
Бере вiн тi грошi, хапає, а сам Гаврила радить-научає:
— Роби, Гавриле, малу домовинку, нiби на малу дитинку, буду щось
дiяти, будемо пса ховати.
Iде Гаврило додомоньку, робить домовиноньку, нiби на малу дитинонь-
ку. Беруть вони вдвох з попом пса рябого та й ховають, як християнина
старого. Гаврило радий, i пiп радий.
Але пройшло трохи часу, сусiди бачать, що то не чоловiк похований,
бо всi в багача живi, а тiльки пса нема; то то вже видно, що пса поховали.
Взяли та й написали жалобу до архирея: так i так, пса рябого пiп
поховав, як християнина старого.
Архирей тодi:
— Як так? Я йому!..
Та й написав у село, що при¨ıде.
Злякався пiп, труситься, до Гаврила йде, свариться:
— Що ти зробив, ти мо¨ı дiти посиротив! А Гаврило йому:
— Нiчого, батюшко, ваша голова не пуста, i моя не порожня, все
зробити можна.
Тодi вiн коня сiдлає, черес грошей насипає, до архирея вирушає i цапа
рогатого на мотузку з собою забирає. Заходить до владики, дверi вiдчиняє
i так промовляє:
— Владиче, владиче, висвяти менi цапа рогатого на попа кудлатого.

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: