Українські народні казки

129
Названий батько
З
осталося три брати сиротами — нi батька, нi неньки. I дома нема нiчого
— нi хазяйства, нi хати. Ото й пiшли вони всi втрьох найматися. Аж iде
дiд старий-старий, борода бiла.
— Куди це ви, дiтки, йдете?
А вони кажуть:
— Найматися.
— Хiба в вас свого хазяйства нема?
— Нема,— кажуть.— Якби до доброго чоловiка в найми попасти, то
ми б йому по правдi робили, по щиростi слухалися i за рiдного батька
його мали б.
Тодi дiд i каже:
— Добре! Коли так, то будьте ви менi сини, а я вам батько. Слу-
хайтесь мене, то я з вас людей пороблю, навчу, як жити, з правдою не
розминаючись.
Згодилися вони та й пiшли з тим дiдом. Iдуть темними лiсами, широ-
кими полями. Iдуть та й iдуть, коли бачать, аж сто¨ıть така хатка чепурна,
бiленька у вишневому садку, квiтками обсаджена. Вибiгає з хатки дiвчина,
така гарна, як та квiточка. Глянув на не¨ı старший брат та й каже:
— Коли б менi цю дiвчину посватати, та ще щоб були в мене воли та
корови!
А дiд-батько й каже:
— Добре, ходiм сватати! Буде тобi дiвчина, будуть у тебе воли й корови.
Живи щасливо, та тiльки за правду не забувай!
Ото вони й пiшли сватати ту дiвчину. Висватали ¨ı¨ı, вiдгуляли весiлля.
Вже старший брат хазя¨ıном став i в тiй хатi жити зостався.
Iдуть вони далi — вже втрьох. Коли знову сто¨ıть хата гарна, а ко-
ло не¨ı млин i ставочок, i дiвчина гарна щось робить коло хати — така
працьовита. То пiдстарший брат тiльки глянув та й каже:
— Коли б менi ту дiвчину за себе взяти та ще щоб млин, i ставочок
менi, то я б у млинi сидiв та й хлiб мав би, поки мого й вiку.
А дiд-батько й каже:
— Добре, синку, так i буде!
kazka.in.ua

130
Українськi народнi казки
Зараз вони пiшли в ту хату, посватали дiвчину, уже пiдстарший брат до
тiє¨ı дiвчини в прийми пристає. Вiдгуляли весiлля. Тодi й каже дiд-батько:
— Ну, синку, тепер живи щасливо, та гляди, за правду не забувай!
Та й пiшли собi вже вдвох: дiд-батько та найменший син. Iдуть, коли
бачать — хатка вбога сто¨ıть, i дiвчина виходить з хати, гарна дуже, як
зiрочка ясна, а вбога така, що лата на латi. То найменший брат i каже:
— Коли б менi з цiєю дiвчиною одружитись, то робили б ми, i хлiб
у нас був би, не забували б ми i про вбогих людей: i самi ¨ıли, i людей
надiляли б.
То дiд-батько й каже:
— Добре, синку, — так i буде. Гляди ж тiльки правди не забувай!
Оженив i цього сина та й пiшов собi по свiтах.
А три брати живуть. Старший брат так забагатiв, що вже будинки
собi помурував, червiнцi складає та тiльки про те й думає, як би йому
тих червiнцiв найбiльше постягати. А щоб убогому чоловiковi запомогти,
то того й не нагадуй — дуже скупий був. Пiдстарший брат теж забагатiв.
Стали за нього наймити робити, а сам вiн тiльки лежить, ¨ıсть, п’є та
порядок дає. Найменший так собi живе: коли що дома є, то й з людьми
подiлиться.
Ото пiшов дiд-батько по свiтах. А тодi вертається — подивитися, як
то його сини живуть та чи з правдою не розминаються. Приходить до
найстаршого старцем убогим. Той ходить по двору. Вiн кланяється, каже:
— Якби ваша ласка подати менi милостинi!
А той каже:
— Ге, не який старий! Схочеш, то заробиш, — я сам недавно на ноги
зiп’явся.
А в нього добра, що страх: будинки мурованi, стоги, стодоли, товару
повнi обори, комори добра повнi, грошi... А милостинi не дав!
Пiшов той дiд. Вiдiйшов так, може, з версту, став, оглянувся назад на
ту господу та на те добро — i все добро запалало.
Пiшов вiн тодi до пiдстаршого брата. Приходить, а в того i млинок,
i ставок, i хазяйство гарне. I сам вiн у млинi сидить. От дiд уклонився
низенько та й каже:
— Дай, чоловiче добрий, хоч трохи борошна: я вбогий чоловiк, не маю
чого з’¨ıсти.
— Шкода,— каже,— я ще й собi не намолов. Багато вас тут таких
валандається!
Пiшов дiд. Вiдiйшов трохи, оглянувся — так i охопило той млин полу-
м’ям.
Приходить дiд до третього брата. А той живе вбого, хатка невелика,

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: