Українські народні казки

Дурень та чарiвна сопiлка
125
Увечерi пригнав Iван волiв, загнав у загiн, дав сiна, а сам пiшов вече-
ряти. Увiйшов у хату, а пiп йому й каже:
— Ану лишень, Iване, заграй попадi коротенько¨ı пiснi.
А сам узяв та й прив’язав себе до стовпа, котрим був пiдпертий сволок
у хатi. Iван сiв долi бiля порога i почав грати. Попадя вмостилася на лавi,
щоб послухать, як вiн грає, та як схопиться з лави i давай танцювати. А
далi як закрутиться яко¨ıсь пансько¨ı та й мало ¨ıй мiсця. Де в чорта взялась
кiшка, вискочила з-пiд припiчка та давай i собi плигать. А пiп державсь,
державсь руками, а воно його так i сiпа бiля стовпа. Сiпало, а далi канат
ослаб i давай тодi пiп стрибать кругом стовпа на канатi. Стрибав, стрибав
та вже аж боки понамулював канатом, а тодi давай кричать Iвановi:
— Годi! Перестань! Хай тобi бiс!
Iван перестав грать, сховав у пазуху свою дудку та тодi й пiшов спать.
Пiп i каже попадi:
— Давай Iвана проженем завтра, а то вiн зовсiм замучить i нас i наших
волiв.
Iван брав одежу в сiнях та й чув, що пiп казав попадi. Уранцi встав i
пiшов прямо до попа та й каже йому:
— Коли ти, попе, задумав мене проганяти, то заплати менi грошi, i я
собi пiду. Як не даси, то буду грать, поки ви обоє з попадею позамучуєтесь,
танцюючи.
Пiп поскрiб потилицю, бачить, що треба-таки платить, вийняв з га-
манця грошi i вiддав Iвановi.
Iван заграв на прощання однiє¨ı, поки пiп з попадею потомились, аж
язики висолопили з рота, та й пiшов по бiлому свiту блукати.
kazka.in.ua

126
Українськi народнi казки
kazka.in.ua

127
Пан Коцький
В
одного чоловiка був кiт старий, що вже не здужав i мишей ловити.
От хазя¨ıн його взяв та й вивiз у лiс, думає: «Нащо вiн менi здався, тiльки
дурно буду годувати,— нехай лучче в лiсi ходить».
Покинув його й сам по¨ıхав.
Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:
— Що ти таке?
А вiн каже:
— Я — пан Коцький.
Лисичка й каже:
— Будь ти менi за чоловiка, а я тобi за жiнку буду.
Вiн i згодився. Веде його лисичка до своє¨ı хати,— так уже йому годить:
уловить де курочку, то сама не ¨ıсть, а йому принесе.
От якось зайчик побачив лисичку та й каже ¨ıй:
— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвiтки.
А вона йому:
— Є у мене тепер пан Коцький, то вiн тебе розiрве.
Заєць розказав за пана Коцького вовковi, ведмедевi, дикому кабановi.
Зiйшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького,—
та й кажуть:
— А зготуймо обiд!
I взялися мiркувати, кому по що йти. Вовк каже:
— Я пiду по м’ясо, щоб було що в борщ.
Дикий кабан каже:
— А я пiду по буряки i картоплю.
Ведмiдь:
— А я меду принесу на закуску.
Заєць:
— А я капусти.
От роздобули всього, почали обiд варити. Як зварили, почали радитись,
кому йти кликати на обiд пана Коцького.
Ведмiдь каже:
— Я не пiдбiжу, як доведеться тiкати.
Кабан:
kazka.in.ua

128
Українськi народнi казки
— А я теж неповороткий.
Вовк:
— Я старий уже i трохи недобачаю.
Тiльки зайчиковi й приходиться.
Прибiг заєць до лисиччино¨ı нори, коли це лисичка вибiгає, дивиться,
що зайчик сто¨ıть на двох лапках бiля хати, та й питає його:
— А чого ти прийшов?
Вiн i каже:
— Просили вовк, ведмiдь, дикий кабан, i я прошу, щоб ти прийшла зi
сво¨ıм паном Коцьким на обiд.
А вона йому:
— Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо вiн вас розiрве.
Прибiгає зайчик назад та й хвалиться:
— Ховайтесь, казала лисичка, бо вiн як прийде, то розiрве нас.
Вони й почали ховатися: ведмiдь лiзе на дерево, вовк сiдає за кущем,
кабан заривається у хмиз, а зайчик лiзе в кущ.
Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а вiн
побачив, що на столi м’яса багато, та й каже:
— Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..
А тi думають: «От вражого батька син, ще йому мало! Це вiн i нас
по¨ıсть!»
Вилiз пан Коцький на стiл та почав ¨ıсти, аж за ушима лящить. А як
на¨ıвсь, то так i простягсь на столi.
А кабан лежав близько столу в хмизi, та якось комар i вкусив його за
хвiст, а вiн так хвостом i крутнув; кiт же думав, що то миша, та туди, та
кабана за хвiст. Кабан як схопиться, та навтiки!
Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де
ведмiдь сидiв.
Ведмiдь як побачив, що кiт лiзе до нього, почав вище лiзти по дереву,
та до такого долiз, що й дерево не здержало — так вiн додолу впав — гуп!
— та просто на вовка,— мало не роздавив сердешного.
Як схопляться вони, як дременуть, то тiльки видко. Заєць i собi за
ними — забiг не знать куди... А потiм посходились та й кажуть:
— Такий малий, а тiльки-тiльки нас усiх не по¨ıв!

жүктеу/скачать 0,94 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: