Методичні рекомендації до практичних занять з неврології складені відповідно до
жүктеу/скачать 1,11 Mb. Pdf көрінісі
|
СПАДКОВО-ДЕГЕНЕРАТИВНІ ЗАХВОРЮВАННЯ НЕРВО
|
Хвороба Вільсона-Коновалова (ХВК, гепатолентикулярна дегенерація, гепатоцеребральна дистрофія, хвороба Вестфаля-Вільсона-Коновалова) - спадкове прогресуюче захворювання з автосомно-рецесивним типом успадкування, у патогенезі виникнення та прогресування якого лежить порушення метаболізму міді. Часто призводить до ранньої інвалідизації і загибелі хворих у молодому віці. Частота виникнення - 1 випадок на 30 тис. Етіопатогенез. ХВК пов’язана з мутацією гена, розташованого на 13-й хромосомі (ділянка 13q14-q21), який кодує транслоказу ATP7B Cu (мідьтранспортувальну АТФазу Р- типу). Порушення активності ATP7B, сприяє накопиченню міді в гепатоцитах та активації перекисного окиснення ліпідів і білків, що призводить до виникнення запального процесу в печінці з фіброзуванням її тканини. Надлишок незв’язаної з церулоплазміном міді потрапляє у системний кровотік та осідає у різних тканинах і органах, насамперед у головному мозку, нирках, рогівці. У головному мозку найбільшого ураження зазнають базальні ганглії, сочевицеподібне ядро, бліді кулі, шкаралупа, таламус, зубчасте ядро мозочка і чорна субстанція, у нирках ушкоджуються проксимальні канальці нефрону. Відкладання міді в рогівці виявляється у формуванні кільця Кайзера — Флейшера. Клініка. Перші прояви ХВК можуть виникати у різному віці, однак найчастіше дебют захворювання припадає на дитячий та молодий вік, домінують неврологічні та гастроентерологічні симптоми. Провідними є екстрапірамідні розлади - м'язова ригідність і гіперкінези. Найчастіше при виконанні різного роду довільних рухів спостерігається тремор, який охоплює верхні і нижні кінцівки, іноді поширюється на очні яблука, м'яке піднебіння, надгортанник, голосові зв'язки, діафрагму. У спокої, як правило, відсутній. У верхніх кінцівках нагадує змах крил птаха. Розвивається загальна скутість, брадикінезія, дистонія, хорея, тіки, порушення ковтання і мови. Поступово знижується інтелект, пам'ять, увага, виникає депресія, апатія, рідко психози та галюцинації. По краях рогівки відкладається зеленувато-бурий пігмент, що містить мідь - кільце Кайзера- Флейшнера. В одних хворих має місце патологія печінки - жовтяниця, асцит, спленомегалія, диспептичні розлади, стеатоз, гепатит, цироз, у інших - ознаки печінкової недостатності носять стертий характер (безсимтомна гепатомегалія). Внаслідок порушення пігментного обміну шкіра тулуба та обличчя набуває іноді сіро-коричневий відтінок. Розвивається гемолітична анемія, тромбоцитопенія та ниркова недостатність. Виділяють наступні форми: Абдомінальна форма - устрічається у дітей 3-5 років і має злоякісний перебіг. Смерть настає через кілька місяців через важке порушення печінкових функцій. Ригідна форма - частіше розвивається у дітей у віці від 7 до 12-15 років. Переважає рігідність мускулатури, контрактура, знерухомлених. Тремтіння відносно слабке. Характерні: "лялькова хода", пропульсія, застигання в незвичайній позі при виконанні активного руху. Хвороба швидко прогресує і закінчується смертю від печінкової недостатності і соматичних розладів. Тремтливо-ригідна форма. Основна форма захворювання. Починається в юнацькому віці. Підвищення м'язового тонусу по пластичному типу поєднується з гіперкінезом типу тремтіння, які більш виражено в руках, а рігідність - в ногах. Всі симптоми наростають повільно. Нерідкі ремісії. Тремтлива форма - початок у віці 20-35 років. Переважання тремору або інших гіперкінезів, відсутність чітких клінічних ознак ураження печінки. Перебіг відносно доброякісний. Екстрапірамідно -кіркова форма - раннє зниження інтелекту, патологічні рефлекси, анізорефлексія, пірамідні моно- і геміпарези, афазія, епінапади загального або джексонівского типу (характерне ураження кори). Діагностика. Клінічна картина, сімейний анамнез, кільце Кайзера-Флейшера на рогівці, збільшення екскреції міді з сечею (більше 50 мкг на добу), підвищення міді в цереброспінальній рідини, зниження рівня церулоплазміну в крові (нижче 1мкмоль/л), генетичні дослідження, МРТ головного мозку (неспецифічні зміни в ділянці базальних гангліїв, мозочку, стовбурі, білій речовині півкуль). Лікування. Дієта з низьким вімстом міді, виключення горіхів, печінки, бобових, шоколаду, грибів, морепродуктів. Патогенетичне лікування засноване на застосуванні тіолових препаратів, унітіолу або D-пеніциламіну (купреніл), які збільшують виведення міді з організму. Останній менш токсичний і можливо його тривале застосування. Купреніл призначають по 250-500 мг у день з поступовим збільшенням дози до 2 000 мг, підтримуюча доза 500- 1000 мг на добу. До підтримуючої терапії також належать препарати цинку (цинктерал). При поганій переносимості купренілу призначають унітіол курсами по 2-3 міс. Прогноз. За умови систематичного лікування особливо при тремтливій і тремтливо- ригідній формі стає більш доброякісним. |