Г. Екатеринбург, 18 марта 2015 г. Том 2 Екатеринбург – Алматы – Харьков – Елабуга 2015

Означені практики мають на меті в практично-прикладній формі закріпити теоретичні знання, одержані студентами під час навчання, уміння застосовувати їх на практиці; випробувати студента-практиканта в різних сферах соціально-педагогічної діяльності, а саме: сферах освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, охорони правопорядку, служб для молоді; під час виконання професійних функцій – комунікативної, організаторської, діагностичної, прогностичної, охоронно-захисної, профілактичної, корекційно-реабілітаційної, соціально-терапевтичної.

Отже з вище зазначеного випливає, що означена програма може служити основою при підготовці фахівців із спеціальності «Соціальна педагогіка». Вона відображає особливості підготовки спеціалістів з поетапним ускладненням практичної діяльності. Задля конкретизації та диференціації змісту, умов, мети, завдань і оцінювання практики необхідно ще розробити спеціальну програму для кожного курсу.

1. 
   Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навчальний посібник. К.: Логос, 2003. 134 с.
   
2. 
   Зозуляк Р.В. Організація практики у системі фахової підготовки соціальних педагогів // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія № 11 Соціологія, Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління / Збірник наук. праць. К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. Вип. 5 (Ч. І). С. 200–204.
   
3. 
   Опачко М.В., Сагарда В.В. Педагогічна практика (інструктивно-методичні матеріали). Ужгород: УжНУ, 2003. 48 с.
   
4. 
   Професія соціальний педагог / упорядник О. Главник. К.: Главник, 2006. 112 с.
   

науковий керівник Ю.І. Чернецька

На даний момент в Україні немає єдиного визначення стосовно осіб, які мають фізичні або психічні відхилення. У засобах масової інформації, спеціальній літературі вживають поняття: інвалід, особа з обмеженими функціональними можливостями, люди з обмеженою дієздатністю, люди з обмеженими потребами, особи з вадами розвитку. У Конвенції ООН про права дитини використовується термін «неповноцінні», а законодавчі акти, як правило, прописують термін «інвалід». У Декларації прав інвалідів, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1975 року, зазначено, що інвалідом є будь-яка особа, що не може самостійно забезпечувати повністю або частково потреби нормального особистого чи соціального життя з причин вад – вроджених або набутих – його (або її) фізичних чи розумових здібностей [1].

В Україні за даними Мінсоцполітики станом на 1 січня 2013 р. чисельність осіб з інвалідністю становила 2 788 226 осіб або 6,1 % від загальної чисельності населення, проти 5,3 % у 2006 році. Таким чином, чисельність інвалідів станом на 1 січня 2013 р. на 293,0 тис. осіб більше порівняно з чисельністю інвалідів станом на 2006 р., що актуалізує необхідність підготовки фахівців для діяльності в сфері освіти.

Проблема життєдіяльності дітей з обмеженими функціональними можливостями є предметом дослідження фахівців багатьох галузей науки: соціології, психології, педагогіки, медицини, соціальної педагогіки і соціальної роботи. Зокрема, дану проблему досліджували: Л.І. Солнцева, Л.І. Плаксіна, Л.С. Вавіна, М.С. Певзнер. Деякі аспекти соціально-педагогічної роботи з дітьми-інвалідами було досліджено у працях А.Й. Капської, І.Б. Іванової, І.Д. Звєрєвої, І.М. Пінчук,О.І.Рассказової та ін.

Мета статті – визначити сутність інклюзивної освіти та розкрити зміст підготовки майбутніх соціальних педагогів до діяльності в системі інклюзивної освіти.

Особливої уваги заслуговує впровадження інклюзивної освіти, що відзначилась як значний прорив у розвитку суспільства, який передбачає навчання усіх без винятку дітей в загальноосвітніх навчальних закладах, а також створення умов пристосування освітнього процесу до особливих потреб дитини.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього [2, с. 10].

Провідною метою інклюзивного навчання є реалізація права дітей з особливостями психофізичного розвитку на отримання освіти у відповідності з їх можливостями і здібностями за місцем проживання. Відповідно до Конвенції ООН про права дитини (статті 28, 29) всі діти мають право на освіту і діти з обмеженими можливостями не є винятком. Численні дослідження переконують, що якість навчання дітей з обмеженими можливостями залежить від успішності процесу адаптації. У підготовці майбутніх соціальних педагогів важливим є розуміння сутності процесу адаптації дітей до соціального середовища.

Термін «адаптація» – означає пристосування індивіда до умов існування різних соціальних структур і спільнот, внаслідок чого він засвоює існуючі в них норми, цінності та ідеали [3, с. 27]. Адаптація в соціумі передбачає засвоєння особистістю соціального досвіду суспільства і досвіду того конкретного середовища, до якого людина належить. Соціальна адаптація дітей з обмеженими можливостями, на відміну від дітей з нормативним рівнем психофізичного розвитку, знаходиться на низькому рівні. Це зумовлено такими причинами як: соціальна ізоляція, обмеженість практичного досвіду, брак спілкування з однолітками. Соціальна дезадаптація може спричинити відхилення від норми здоров'я та зумовлювати серйозні проблеми в житті. Діти з наявними фізичними вадами (наприклад, інваліди з різним анамнезом, з вадами зору, слуху) особливо легко травмуються через некоректне поводження з ними. Як результат, діти з обмеженими можливостями відчувають себе покинутими, ушкодженими, як мішень для насміхань однолітків. Це може призвести до втрати інтересу до школи, погіршення успішності у навчанні, порушення емоційного стану що може перетворитися на стійку нервово психічну патологію, замкненість та інші тяжкі наслідки.

Уникнути даних проблем можна шляхом створення певних умов, а саме: сприяння тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятою та потрібною; створити у дитячому колективі доброзичливу атмосферу ввічливості, справедливості й терпимості; формувати толерантне ставлення до особливих дітей, не акцентувати увагу на їх порушеннях; наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей дитини; надання індивідуальної підтримки; співпрацювати в одній команді з іншими педагогами (логопедом, психологом, лікарями).

Процес професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів до роботи в системі інклюзивної освіти – це складне соціально-педагогічне та психічне явище. Цей процес повинен адекватно відповідати сучасним суспільним потребам і реаліям, характеризуватися постійним удосконаленням технологій навчально-виховного процесу та змісту підготовки соціальних педагогів.

Питання професійної підготовки соціальних педагогів є предметом наукових досліджень А. Капської, Л. Міщик, В. Поліщук, М. Галагузової та ін. Дослідження стану даної проблеми свідчить про те, що наукова думка, ще недостатньо збагачена науковими доробками стосовно професійної підготовки, професійної компетентності і самовдосконалення майбутніх соціальних педагогів для реалізації завдань інклюзивної освіти. Хоча останнім часом значно активізується наукові розвідки у цьому напрямі.

З метою удосконалення системи підготовки педагогічних кадрів і забезпечення якісного навчання дітей з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітніх закладів, до навчальних планів підготовки фахівців за спеціальністю «Соціальна педагогіка» було включено навчальну дисципліну «Основи інклюзивної освіти». Для її вивчення передбачається окрім лекцій, ще й відведення часу для практичних робіт, а після закінчення курсу проводиться екзаменаційна форма підсумкового контролю студентів.

Теоретичний матеріал курсу передбачає узагальнення студентами вже отриманих знань щодо роботи з дітьми та молоддю даної соціальної групи, а також засвоєння нових компетенцій. Під час проведення практичних занять з навчальної дисципліни «Основи інклюзивної освіти» здійснюється методична адаптація її змісту. Студенти опановують основні положення впровадження інклюзивної освіти, спрогнозовують та моделюють проблемні ситуації та намагаються окреслити шляхи їх вирішення. Також, майбутні соціальні педагоги готують методичні матеріали (програми, сценарії заходів, тематику бесід, консультацій, банк корекційно-розивальних ігор, вправ тощо) для соціально-педагогічного супроводження дітей з обмеженими можливостями в умовах інклюзивної школи. Для забезпечення ефективності професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів у вищій школі застосовуються лекції з презентаціями, лекції з елементами дискусії та бесіди, використовуються інтерактивні технології в обговоренні питань, ситуацій, що не мають однозначної думки. Це, в свою чергу, сприяє оперативній, якісній організації спілкування та взаємодії викладача і студентів, діагностиці готовності студентів до сприйняття теоретичного матеріалу, застосування його на практиці. Реалізація даних методичних аспектів спонукає майбутніх фахівців до самовдосконалення, самоствердження у даному напрямі роботи соціального педагога.

Саме соціальний педагог за своїм професійним призначенням та рівнем компетентності може й має бути провідними суб’єктом розвитку соціальності учнів в умовах інклюзивної освіти, здатним об’єднати фахівців, батьків, учнів, їхнього оточення, громади для створення позитивного внутрішнього та зовнішньошкільного безбар’єрного – інклюзивного – середовища. Тож в залежності від того на скільки якісно і продуктивно буде відбуватися підготовка молодих спеціалістів до діяльності в інклюзивній освіті тим буде вищій результат розвитку дітей з обмеженими можливостями. Також добре підготовлений соціальний працівник до діяльності в інклюзивній освіті повинен сприяти розвитку у дітей з особливими потребами мовленнєвих навичок, когнітивних, фізичних умінь та формування соціального досвіду. Здійснювати соціалізацію та профорієнтацію дітей з особливими освітніми потребами.

Таким чином, інклюзивна освіта, як найбільш сучасна форма соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями, – має стати пріоритетом у розвитку національної освіти. Майбутній фахівець соціально-педагогічної діяльності в інклюзивній школі повинен: засвоїти теоретико-методологічні, нормативно-правові засади інклюзивної освіти; уміти використовувати ефективні технології, методики та прийоми як у роботі з дітьми з особливими потребами, так і з батьками та різнопрофільними фахівцями; вміти планувати діяльність з дітьми, молоддю даної соціальної групи відповідно до їх потреб і можливостей; реалізовувати різні підходи до оцінювання досягнень у соціальному зростанні дітей з особливими освітніми потребами.

1. Декларація Організації Об’єднаних Націй. [Электронный ресурс] URL:http.://zakon.rada. gov.ua.

2. Інклюзивна школа: особливості організації та управління: навчально- методичний посібник / А.А. Колупаєва, Н.З. Софій, Ю.М. Найда та ін.; за заг. ред. Л.І. Даниленко]. К., 2007. 128 с.

3. Основи інклюзивної освіти: навч.-метод. посіб. / А.А. Колупаєва, О.М. Таранченко, І.О. Білозерська та ін.; за заг. ред.А.А. Колупаєвої. К.: А.С.К., 2012. 308 с.

науковий керівник С.В. Коношенко

Особливо гостро проблеми формування самостійності учнів постають перед діяльністю шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, оскільки в цих закладах вихованці проводять значну частину свого життя. Вихованці шкіл-інтернатів становлять специфічну категорію школярів, яким властиві проблеми як особистісного, так і міжособистісного характеру: відсутність навичок самостійної поведінки і позаситуативного спілкування з іншими людьми, невпевненість, комплекс неповноцінності, почуття соціальної відчуженості, недостатній прояв позитивних соціально-рольових орієнтирів, підвищена агресивність, нехтування собою як особистістю; проблеми адаптації до нового середовища.

Учні початкових класів школи-інтернату характеризуються підвищеною ситуативністю, що виявляється в найрізноманітніших галузях діяльності, свідомості й особистості дитини: у пізнавальній сфері – нездатність розв’язувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій, без опори на практичні дії, розвиток мислення відбувається за класифікаційним типом, що безвихідним, перешкоджаючим становленню творчої сторони мислення; у поведінці – нерозвиненість довільності, підвищена імпульсивність, неможливість керувати своїми діями, погрози, обвинувачення, докори стосовно оточуючих. Все це зумовлює пригнічення внутрішньої активності дитини, гальмує розвиток її самостійності [1, с. 29].

Як показала практика, розвиток самостійності у вихованців школи-інтернату є надзвичайно гострою проблемою. Так, В.Демиденко, Ю.Грицай та інші автори книги „У нашій школі-інтернаті”, аналізуючи досвід роботи Миколаївської школи-інтернату №1, що була відкрита однією з перших 50 установ цього типу в Україні (1956 р.), відзначають: „У перший рік роботи колектив зіткнувся з неабиякими труднощами. Вони насамперед полягали в тому, що багато учнів не звикли до систематичної роботи як під час уроку, так і під час самопідготовки. Ось чому організації самостійної роботи учнів, вихованню самостійності, посидючості, старанності в школі-інтернаті приділяють велику увагу” [2, с. 39].

Розкриваючи теоретичні основи навчально-виховного процесу в школах-інтернатах, Б.Кобзар відзначав, що необхідно створити цілеспрямовану систему керівництва самопідготовкою, яка б забезпечила формування в учнів загальних умінь самостійно працювати, а для цього необхідно, на думку педагога, керуватися такими положеннями: визначити, яке місце займають фронтальні, групові й індивідуальні форми роботи; здійснювати взаємозв’язок вчителя і вихователя, диференційований підхід до вихованців; поетапно формувати розумові дії; навчити школярів планувати свою роботу, контролювати й оцінювати її, раціонально використовувати час; великого значення треба надавати мотивації, вихованню в дітей позитивного ставлення до результатів своєї діяльності [3, с. 111–112].

Ми вважаємо, що невідкладною є проблема вільного часу в школі-інтернаті. У режимі дня систематично треба виділяти час для ініціативної самостійної діяльності учнів за інтересами і бажаннями (читання, конструювання, малювання, літературна творчість тощо). Такі вільні заняття, на думку В.Чубенка, є протилежністю так званій заорганізованості, коли кожен крок дитини надмірно регламентується, і такі заняття надзвичайно сприяють вихованню самостійності [4, с. 73].

Також для розвитку самостійності вихованців у школі-інтернаті необхідно скоротити кількість учнів у класах до 15-20; скласти більш мобільний режим дня; враховувати вікові й індивідуально-особистісні особливості дитини; спиратися на позитивне в її особистості. Це також відмічає і Л. Байда [1, с. 27].

Зрозуміло, що умови школи-інтернату накладають певний відбиток на характер життєдіяльності вихованців, хоча, з іншого боку, відкривають значні можливості для формування самостійності. Але школи-інтернати ще мало турбуються про підготовку дітей до самостійного життя. Вимагають поліпшення зміст і організація позаурочної діяльності в цілому, яка часом зводиться переважно до проведення так званих режимних моментів. Однак ці недоліки можуть бути легко усунені, оскільки вони носять організаційно-методичний, а не методологічний характер.

У сучасних школах-інтернатах, на жаль, ще існує погляд на методи виховання як засіб подолання негативних тенденцій у розвитку особистості, перевиховання, а не формування позитивних властивостей і якостей. Це свідчення укоріненого ставлення до учня як об’єкта виховної дії, ігнорування його ролі як суб’єкта діяльності [1]. Ми вважаємо за потрібне звернути увагу на необхідність перегляду існуючого інструментарію формування самостійності вихованців шкіл-інтернатів, особливо з точки зору його застосування для реабілітації учнів початкових класів школи-інтернату, які тільки вчора переступили поріг цих закладів суспільного виховання. В основу навчально-виховного процесу, на противагу традиційній педагогіці суб’єкт-об’єктних відносин, має бути покладена особистісно зорієнтована модель, яка ґрунтується на суб’єкт-суб’єктних взаєминах вихователя і вихованця, передбачає створення і забезпечення оптимальних умов для розвитку і реабілітації кожної дитини. Що стосується методів реалізації цього завдання, до найбільш ефективних з-поміж них відносимо: бесіди, спільні роздуми про засоби і прийоми виконання роботи та можливі її наслідки, залучення до участі в зборах, святах, рейдах, створення атмосфери радості, забезпечення взаємодопомоги і взаємовиручки тощо.

На наш погляд, система позаурочної виховної діяльності школи-інтернату повинна вирішувати такі пріоритетні завдання: створення умов для переходу вихованця з об'єкта діяльності вихователя в суб’єкт діяльності його самого, тобто ствердження суб’єкт-суб’єктних відносин у виховному процесі; активізацію самостійної діяльності.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, процес формування самостійності в учнів початкових класів школи-інтернату має свої особливості, що зумовлені, по-перше, характерним рівнем адаптивних функцій у молодших школярів, відставанням у таких важливих напрямках прогресивного становлення особистості, як формування самосвідомості, активної довільної поведінки й уміння володіти собою, своїми потребами, емоціями, а також зовнішньою ситуацією. По-друге, у школі-інтернаті, на відміну від масової школи, здійснюється однобічний вплив на вихованців без належного впливу родини. Перспективою подальших розвідок у цьому напрямі може бути удосконалення системи позаурочної виховної діяльності школи-інтернату, яка вирішує такі завдання: створення умов для ствердження суб’єкт-суб’єктних відносин у виховному процесі; активізації самостійної діяльності вихованців інтернатних установ.
Література

1. Аналіз системи послуг в закладах інтернатного типу для дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, дітей-інвалідів в Україні / ред. кол. Н. Скрипка, Л. Байда, Є. Павлова. К., 2009. 240 с.

2. Демиденко В.К., Грицай Ю.А. В нашей школе-интернате. М.: Наука, 2008. 192 с.

3. Кобзар Б.С., Постовойтов Є.П. Специфіка позаурочної виховної роботи з учнями шкіл-інтернатів для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків.

К.: Стилос, 1997. 312 с.

4. Чубенко В.Т. Вихователь групи подовженого дня i вчитель. – К.: Рад. школа, 1990. 103 с.

научный руководитель Е.Н. Дронова

1) оказание первичной медико-санитарной помощи;

2) организацию питания обучающихся;

3) определение оптимальной учебной, внеучебной нагрузки, режима учебных занятий и продолжительности каникул;

4) пропаганду и обучение навыкам здорового образа жизни, требованиям охраны труда;

5) организацию и создание условий для профилактики заболеваний и оздоровления обучающихся, для занятия ими физической культурой и спортом;

6) прохождение обучающимися периодических медицинских осмотров и диспансеризации;

7) профилактику и запрещение курения, употребления алкогольных, слабоалкогольных напитков, пива, наркотических средств и психотропных веществ и других одурманивающих веществ;

8) обеспечение безопасности обучающихся во время пребывания в организации, осуществляющей образовательную деятельность;

9) профилактику несчастных случаев с обучающимися;

10) проведение санитарно-противоэпидемических и профилактических мероприятий.

Объектом нашего исследования выступает одно из закрепленных законом направлений (п. 7) – профилактика наркомании среди несовершеннолетних. Актуальность исследования по данной тематике обусловлена складывающейся социальной ситуацией. Так, согласно статистическим данным ВОЗ, основной возраст первого знакомства с наркотическими веществами приходится на 10-14 лет (41%): в основном это курение марихуаны и гашиша, употребление ингалянтов [1].

Известно, что профилактике наркомании в образовательных организациях уделяется существенное внимание в процессе организации внеклассной работы с учащимися:

• 
  проблемы вреда психоактивных веществ обсуждаются на тематических классных часах;
  
• 
  в образовательных организациях проводятся социальные акции, направленные на пропаганду здорового образа жизни;
  
• 
  в школах Алтайского края работает «Наркопост»;
  
• 
  педагоги-психологи и социальные педагоги проводят тренинги серии «Умей сказать «нет», коммуникативный тренинг, тренинг гармонизации детско-родительских отношений;
  
• 
  популярными становятся флэшмобы, привлекающие внимание целевой группы к здоровому образу жизни, позиционирующих ценность здоровья и здоровьесбережения.
  

Всем известно, что современные школьники большую часть свободного времени проводят за компьютером, предпочтительно в социальных сетях. Сегодня трудно встретить ребенка, не имеющего аккаунт в социальной сети «Вконтакте», число зарегистрированных пользователей в которой на ноябрь 2014 г. составляет- 273209891 человек. Поэтому, можно считать заблуждением, что «дома ребенок полностью огражден от информации, способствующей распространению ПАВ». Это подтверждают результаты нашего исследования, предметом которого стала информация, провоцирующая пропаганду наркотических средств в данной социальной сети.

На сайте «Вконтакте» анализу подверглись группы, содержащие в своем названии слово «наркомания» и «наркоман». В процессе исследования таких групп выявилось - 13798. Создателями таких групп являются молодые люди в возрасте от 15 до 30 лет. Анализ содержания представленных в социальной сети материалов показывает, что имеет место быть пропаганда употребления ПАВ. Например, 33 сообщества с названием «Дневники наркомана», где участники анонимно делятся личным опытом употребления различных видов наркотических веществ, можно назвать «пособием для начинающих» («Первый раз сегодня попробовала кокс. Сначала мы нюхали в женском туалете, а потом на паре. И знаете, это самая лучшая дрянь, которую я нюхала» или «Привет всем. Короче тема такая два года сижу на курительных, сначала травка, а сейчас только шок, пробовала скорость - пришлось не по вкусу, безумно хочу попробовать герыч, но что-то отталкивает меня от этой идеи. Посоветуйте мне такое, чтоб голову оторвало»). В данных группах можно получить информацию как выращивать мак и анонимно узнать цену на интересующее наркотическое вещество в конкретном городе.

Наиболее популярными темами для обсуждения «Вконтакте» являются: наличие опыта в употреблении, воздействие на организм наркотических веществ: «Признаешься своему парню, что употребляешь?», «Что заставило отказаться от употребления?», «У Вас есть сила воли бросить наркотик?», «Расскажите про дурман», «Скоро выходные. А вы уже затарились?», «Есть тут кто-нибудь, кто пробовал грибочки психоделические? Если да, то расскажите о своих впечатлениях, поделитесь мыслями» и др.

В социальной сети можно также встретить объявления типа: «Продам курительные смеси! Легальные наркотики! Супер Акция Доставка ПО РФ 1 гр – 500 рублей! Работаем закладками», а также любой желающий может узнать «свой» вид спайса, ответив на вопросы теста «Какой вид спайса тебе подойдет?».

Группы, позиционирующие себя в качестве противников наркомании, ценителей здорового образа жизни, тем не менее, пестрят многочисленными фотографиями и видеороликами, которые демонстрируют людей в наркотическом опьянении, а также способы приготовления «зелья» и как различные виды наркотиков влияют на настроение и т.п.

Таким образом, наше пилотное исследование показало, что социальная сеть в киберпространстве в настоящее время выступает фактором риска, катализатором распространения ПАВ в подростковой среде, в силу доступности, популярности и, полагаем, также по причине нехимической аддикции несовершеннолетних - Internet-зависимости. Поэтому при планировании внеклассной работы с учащимися важно учитывать влияние данного фактора. Каким образом? В качестве предложений, считаем, возможным:

• 
  привлечение учащихся любых образовательных организаций (школ, училищ, колледжей, вузов) к исследовательской деятельности в направлении изучения содержания информации в социальных сетях;
  
• 
  создание вместе с учащимися страниц в социальных сетях, пропагандирующих здоровый образ жизни, социально-полезные виды деятельности для несовершеннолетних;
  
• 
  регистрацию классных руководителей, социальных педагогов, педагогов-психологов, родителей в социальных сетях в целях отслеживания интересов несовершеннолетних, их подписок, друзей;
  
• 
  создание в социальной сети «страницы доверия», где несовершеннолетний может анонимно рассказать о своей проблеме и получить консультативную помощь.
  
• 
  социальную рекламу на сайте школы страниц и групп в социальных сетях, полезных для духовного, творческого, нравственного, физического, умственного, экологического, трудового воспитания учащихся.
  

1. Информационные ресурсы ВOЗ [Электронный ресурс]: информационные бюллетени. URL: http://www.who.int/mediacentre/factsheets/ru.

2. Змановская, Е.В. Девиантология: Психология отклоняющегося поведения / Е.В. Змановская. М.: Издательский центр «Академия», 2003. 288 с.


СОЦИАЛЬНАЯ РЕКЛАМА КАК СРЕДСТВО ПОВЫШЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ОРГАНИЗАЦИЙ В СОЦИАЛЬНОЙ СФЕРЕ
П.И. Калмыкова,

научный руководитель И.Ф. Албегова

Таким образом, объективным становится поиск новых путей финансирования рекламной деятельности социальных организаций. Наиболее бюджетным средством распространения социальной рекламы, являются печатные СМИ особенно региональные, районные и муниципальные медиа. Однако, принимая во внимание, что активная часть населения нашей страны, и особенно молодежь, для получения необходимой информации больше прибегает к услугам Интернета, следует отметить, что использование социальными организациями только печатных средств информации уже не является достаточным. Необходимо создание сайтов о социальных организациях, где содержится полная и достоверная информация о предоставляемых ими социальных услугах. Также, на наш взгляд, плакаты социальной рекламы нужно размещать в территориальных департаментах социальной защиты населения и общественном транспорте, благодаря этому будет охвачена большая аудитория в независимости от возраста, пола или социального положения человека.

Организации социальной сферы не осуществляют информационно-коммуникативную связь со своими клиентами, т.е. не обладают достаточной информацией о степени их удовлетворенности предоставляемыми услугами, о новых потребностях и необходимых изменениях в деятельности организации. Клиент рассматривается как нечто вторичное, не осуществляется проверка понимания целевой группой целей проводимых проектов или программ, т.е не выявляется неинформированность клиента о деятельности учреждения. Именно посредством социальной рекламы можно обеспечить связь организаций социальной сферы со своими клиентами. Благодаря социальной рекламе клиенты будут осведомлены о существующих социальных услугах и где их можно получить, будут обращаться в данные социальные организации за необходимой помощью. Социальные организации, в свою очередь, должны отслеживать какие категории граждан к ним чаще обращаются, с какими проблемами и создавать такую социальную рекламу, которая будет наиболее понятна и эффективна.

Для повышения эффективности социальной рекламы необходимо использовать различные каналы распространения в зависимости от того, на кого нацелена данная реклама, так, если на пенсионеров, то лучше использовать печатные СМИ, а если дело касается молодежи, то интернет. Также, на наш взгляд, важно создать доверительные отношения между клиентом и социальной организацией, чтобы информация, содержащаяся в социальной рекламе, соответствовала действительности и тогда положительные отзывы клиентов станут самой лучшей рекламой.

Другим обстоятельством, говорящим о необходимости использования социальной рекламы организациями социальной сферы является, то, что спектр оказываемых социальных услуг расширяется, и усложняются задачи, решаемые в социальной сфере. Таким образом, создается масса социальных организаций призванных решать те или иные социальные проблемы, но качество предоставляемых услуг не везде находится на высоком уровне и именно социальная реклама может позволить более эффективным организациям заявить о себе и составить конкуренцию другим, что в целом будет приводить к борьбе за клиента, а соответственно качество услуг будет расти.

Таким образом, организация деятельности по связям с общественностью и социальной рекламе для организаций социальной сферы необходима, т.к. она влияет на эффективность их деятельности; знакомит существующих и потенциальных клиентов с оказываемыми услугами; привлекает внимание к социальным проблемам, изменяет поведенческую модель общества. Следовательно, социальная реклама является неотъемлемой частью эффективного управления любой организационной формы деятельности, в том числе и государственной, муниципальной, общественной.

1. 
   Дмитриева Л.М., Вернадская Ю.С. Социальная реклама: учеб. пособие для студентов вузов. М.:ЮНИТИНА-ДАНА, 2012. 271 с.
   
2. 
   Кузнецов П.А. Социальная реклама: теория и практика: учеб. пособие. М.: ЮНИТИНА-ДАНА, 2012. 175 с.
   
3. 
   Лаборатория социальной рекламы: [Электронный ресурс]. URL: http://www.soclaboratory.ru.
   
4. 
   Петошина С.И. Инструменты создания социальной рекламы и средства распространения // Проблемы развития территории. Вологда, 2013 № 6, С.83-89
   
5. 
   Социальный маркетинг: создание и использование социальных программ: [Электронный ресурс]. URL: http://www.fondni.ru/socialmarketing/4.
   

научный руководитель Д.С. Чуйкова

1. 
   Поэтапное введение запрета на курение в общественных местах. С 2012 года - полный запрет на курение в образовательных, медицинских учреждениях, учреждениях культуры, органах государственного и муниципального управления, социального обеспечения, на транспорте. С 2013-2014 года - запрет на курение на рабочих местах, в барах и ресторанах. Сегодня идею запрета курения поддерживают 74% взрослого населения. В принципе, данный запрет при его исполнении будет спасать некурящих людей от пассивного курения хотя бы в общественных местах, а также сократит демонстрацию и пропаганду курения. Но данный закон будет оказывать положительное влияние только в том случае, если он будет исполняться. После введения данного запрета 17% от всех курильщиков признаются, что продолжают курить в общественных местах и их не пугает наложение штрафа. Но не может не радовать тот факт, что после введения запрета около 5% курящих людей стали задумываться об отказе от пагубной привычки [1].
   
2. 
   Введение полного запрета на рекламу табачной продукции, на продвижение и спонсорство табака [4]. За нарушение запрета рекламодателю, рекламопроизводителю и рекламораспространителю грозит штраф от 3 тысяч для граждан до 600 тысяч для юридических лиц. В частности перед показом фильмов, видеопрограмм, в которых демонстрируется табачные изделия и процесс курения, вещатель должен обеспечить трансляцию социальной рекламы о вреде курения. За несоблюдение данной обязанности также предусмотрен штраф в размере от 10 до 200 тысяч рублей. Эта норма вступила в силу с июня 2014 года. По данным Росстата, за девять месяцев 2013 года выпуск сигарет в РФ сократился на 5,2%. Причиной сокращения производства стало вступление в силу с 1 июня «антитабачного закона», считают в Минэкономразвития. Полный запрет на рекламу достаточно эффективен, так как исследование, проведенное в 102 странах, показало: в странах, где введены всесторонние запреты на рекламу табачной продукции, потребление уменьшается примерно на 9% [1].
   
3. 
   Снижение ценовой доступности табачной продукции за счет поэтапного повышения доли акцизов в цене. Ценовые меры будут эффективны, так, 33% курильщиков намерены бросить вредную привычку, если цены на сигарет поднимутся в два раза, а еще 22% полагают, что сократят потребление сигарет.[3] В особенности, данная мера ориентирована на молодых курильщиков, у которых еще не сформировалась слишком сильная привязанность к сигаретам. Кроме того, повышение цены сделает табак труднодоступным для подростков. Конечно, разовая акция повышения вряд ли окажет нужный эффект, поэтому, повышение цен на табак должно стать постоянным элементом проводимой политики. Кроме того, потребуются серьезные меры контроля оборота незаконной продукции, так как последствием повышения цен на табак может стать рост нелегального табака [4].
   
4. 
   Расширение социальной рекламы здорового образа жизни в прессе, на телевидении, в сети Интернет [4]. Сегодня ее эффективность недостаточна: такую рекламу не замечает около 47% взрослого населения [7].
   

1. 
   Об охране здоровья граждан от воздействия окружающего табачного дыма и последствий потребления табака: Федеральный закон Российской Федерации от 23 февраля 2013 года. №15-ФЗ.
   
2. 
   Всемирная организация здравоохранения [Электронный ресурс]: URL: http://globocan.iarc.fr.
   
3. 
   Всероссийский центр изучения общественного мнения [Электронный ресурс]: URL: http://wciom.ru/303.
   
4. 
   Кузьминов Я.И., Мау В.А. Стратегия-2020: Новая модель роста – новая социальная политика. М.: «Дело», 2013. С. 430.
   
5. 
   Медицинский портал [Электронный ресурс]: URL: http://medportal.ru.
   
6. 
   Федеральная служба государственной статистики [Электронный ресурс]: URL: http://www.gks.ru.
   
7. 
   Фонд общественного мнения [Электронный ресурс]: URL: http://fom.ru.
   

научный руководитель Е.А. Авджян

В Российской Федерации уже ввели ограничения по возрасту на продажу сигарет, повысили цены на сигареты. В соответствии с федеральным законом от 23 февраля 2013 года № 15-ФЗ «Об охране здоровья граждан от воздействия окружающего табачного дыма и последствий потребления табака» установлены ограничения на места для курения, торговлю табачными изделиями, полный запрет рекламы. В стране проводится постоянная разъяснительная работа среди населения, особенно молодежи.

Однако все эти меры по преодолению пристрастия к пагубной привычке не приводят к ее искоренению. Например, молодежь нередко можно встретить в общественных местах за процессом курения. Что же приводит к этому?

Современная социальная ситуация привела молодое поколение к необходимости принимать на себя ответственность за свое будущее. В то же время совершенно очевидно, что очень многие наши соотечественники, находясь под воздействием возникающих различных стрессовых ситуаций, не готовы к их преодолению. Вследствие этого психоэмоционального напряжения возникают многие формы саморазрушающего поведения индивидуумов, например, курение.

В состав сигаретного дыма входят порядка пяти тысяч химических соединений разного вида, при этом около шестидесяти из них способствуют развитию рака в организме человека. Главным компонентом сигарет является никотин. Именно он при многократных употреблениях в малых дозах и вызывает физическую зависимость. Длительное употребление сигарет сопровождается многими негативными последствиями: психические расстройства и физические заболевания.

Особую актуальность тема никотиновой зависимости приобретает в связи с пристрастием к табакокурению российской молодежи. Предметом особого беспокойства является то, что пристрастие к табакокурению присуще студентам – наиболее образованной части молодежи.

В ходе нашего теоретического исследования, нами было выявлено, что во времена Советского Союза термин «никотиновая зависимость» определяли, как злоупотребление, аддикция, мания. Потому как, определение «никотиновой зависимости» не дается ни в одном печатном издании, то мы выявили термин «никотиновая зависимость», как нездоровая потребность организма в никотине, возникающая в процессе курения табака.

Также, нами были охарактеризованы признаки, по которым определятся степень никотиновой зависимости:

• 
  страстное желание покурить;
  
• 
  чувство недомогания или слабость;
  
• 
  дисфория;
  
• 
  раздражительность или нетерпимость;
  
• 
  чувство тревоги или беспокойство;
  
• 
  бессонница;
  
• 
  повышенный аппетит;
  
• 
  сильный кашель;
  
• 
  головная боль;
  
• 
  затруднение концентрации внимания.
  

В ходе нашего пилотного исследования были опрошены студенты 1-4 курсов разных направлений подготовки филиала МГУПИ в г. Ставрополе. Возраст респондентов составлял в среднем 18-21 лет. Учитывая то, что опрос проводился в стенах университета, мы допускаем, что студенты могли умолчать о своей вредной привычке, так как возможно не были уверены в анонимности анкетирования, а, следовательно, опасались неодобрения как от преподавательского состава, так и со стороны других студентов.

Например, на первый вопрос: «Курите ли Вы?», лишь около 18% ответили положительно. С одной стороны, это позволяет сделать вывод, что большая часть из опрошенных студентов не употребляют табачных изделий. С другой стороны, при наблюдении число курящих составляет больший процент.

Из числа положительно ответивших на данный вопрос, выявлено 70% девушек и 30% юношей.

На второй вопрос: «Вы начали курить из-за….» ответы разделились следующим образом: большинство респондентов (70%) основной причиной определили «интерес», то есть ими двигало простое любопытство. Остальная часть опрошенных (30%) причиной начала курения назвали «за компанию».

На третий вопрос: «Сколько сигарет Вы выкуриваете за день?» – ответы разделились пополам: 1/2 ответили, что выкуривают 1-10 сигарет в день, а вторая часть ответили, что выкуривают 10-20 сигарет. Вследствие этого, выявить явную тенденцию мы не можем, поскольку картина не четкая.

На пятый вопрос: «Чувствуйте ли Вы особую тягу к сигаретам?» – большинство студентов ответило, что их только слегка тянет. Это свидетельствует о том, что в этот период говорить о никотиновой зависимости ещё рано. Молодежь такими поступками, зачастую, самоутверждается.

На шестой вопрос: «Часто ли Ваши неудачи заставляют Вас прибегать к сигарете?» – 50% ответили, что неудачи редко заставляют их употреблять табачные изделия, 40% ответили, что часто прибегают к сигаретам в случае неудачи и 10% ответили, что никогда не курит из-за неудач. Это говорит о том, что стресс не является основной причиной курения студентов (60 % не связывают курение со стрессом).

На седьмой вопрос: «Широкий выбор дешевых сигарет, на Ваш взгляд, провоцирует курение?» – большинство респондентов указали, что широкий выбор часто провоцирует курение. На мой взгляд – широкий выбор действует как реклама, «чем больше вариантов – тем чаще возникает желание попробовать еще не изведанного», а дешевизна позволяет студентам это сделать.

На восьмой вопрос: «Есть ли, на Ваш взгляд, положительные стороны курения?» – практически 100% студентов ответили, что положительных сторон нет. Следовательно, студенты, в результате своей образованности, понимают всю пагубность данной привычки. На последний, девятый вопрос: «Имеет ли смысл борьба с курением среди студентов?» – полученные ответы можно перенесены в представленную ниже таблицу.

Таблица – Важность борьбы с курением

Всё вышеизложенное позволяет сделать следующие выводы:

1. 
   термин «никотиновая зависимость» можно идентифицировать как злоупотребление, аддикция и мания (что определяет социальную значимость борьбы с курением).
   
2. 
   усилия по профилактике курения приносят желаемые результаты (сознающиеся курящие среди молодежи составляют 18 %), и даже курящие студенты сознают вредность курения;
   
3. 
   каждый пятый молодой человек курит, наивно полагая, что именно его негативные последствия от курения не коснутся (необходимо активизировать работу по профилактике);
   
4. 
   никотиновая зависимость все больше распространяется на девушек, будущих матерей, и может отразиться на последующих поколениях (возможно, это необходимо выделить в отдельное направление при профилактике).