недостатності правого шлуночка гіперволемії у малому колі
кровообігу немає і еластичність легеневої тканини незмінена. Тому
задишку не вважають характерною ознакою цієї форми серцевої
недостатності. Разом з тим, асцит, який виникає на фінальних стадіях
правошлуночкової недостатності, зміщує діафрагму вверх, що порушує
роботу дихальних м’язів і може викликати виразне диспное. Оскільки у
вертикальному положенні діафрагма зміщується вниз і відчуття задишки
зменшується, то виникає ортопное (точніше, псевдоортопное). Найбільш
переконливим
доказом
зв’язку
задишки
із
правошлуночковою
недостатністю є зменшення або цілковите зникнення останньої після
парацентезу. За правошлуночкової недостатності задишку може
зумовлювати ще й плевральний трансудат, який також ускладнює роботу
дихальних м’язів.
Задишка, котра виникає при
ексудативному та констриктивному перикардитах, потребує окремого висвітлення. Здавлювання міокарда
шлуночків перикардіальним ексудатом або звапненими листками
перикарда не дає камерам серця нормально розслаблюватися і
наповнюватися кров’ю під час діастоли. Відтак падає серцевий викид,
виникає гіпоксемія, котра є причиною виразного тахіпное, яке нерідко
спостерігають у таких хворих. При цьому переповнення малого кола
кровообігу немає, оскільки страждає ударний об’єм як лівого, так і
правого шлуночка. Тому, незважаючи на тахіпное, такі хворі можуть
спокійно лежати і у них рідко виникають напади ядухи за типом серцевої
астми, хоча задишка буває виразна і стійка. Також нехарактерні застійні
вологі хрипи. Про діагноз перикардиту як можливої причини задишки
нерідко забувають, тому слід завжди пам’ятати про можливість
перикардиту у пацієнта із задишкою незрозумілого ґенезу, особливо якщо
вона не супроводжується ортопное. Діагноз перикардиту надійно
верифікує ехокардіографія.
Більш рідкісними причинами задишки є